Розділ «Частина III»

Ліфт був марки «Коне». Двері зачинились, і Харрі відчув себе закупореним у консервній банці. Коли ліфт поїхав угору, він постарався не слухати скрегіт механізму й заплющив очі. Тут же розплющив їх знову – на зворотному боці повік немов віддрукувалися картини з Сестреням.

Двері в приймальню відчинив патрульний у формі.

– Вона там, махнув він рукою уздовж коридору, за стійку адміністратора.

– Криміналісти?

– Їдуть.

– Вони дуже зрадіють, якщо ми заблокуємо ліфт і перекриємо вихід унизу.

– Добре.

– А чергова частина кого прислала?

– Лі й Хансена. Вони зібрали тих, хто був на поверсі, коли знайшли тіло. Зараз беруть свідчення в одному із залів для переговорів.

Харрі пішов по коридору. Брудні килими, вицвілі репродукції картин у стилі національного романтизму – напевно, були у цієї фірми часи і трохи кращі. А може, їх якраз і не було.

Двері в жіночий туалет були прочинені. Килим приглушував звук кроків, і Харрі підійшов нечутно. Він зупинився перед дверима, коли почув голос Тома Волера. Той, схоже, говорив по телефону:

– Якщо це від нього, то він більше через нас не проходить. Так, але я беру це на себе.

Харрі відчинив двері й побачив Волера, що сидів навпочіпки.

– Привіт, Харрі. Секунду, зараз звільнюся.

Харрі стояв на порозі, переварюючи цю картину та слухаючи поклацування голосу в телефоні Волера.

Приміщення було на подив великим – приблизно двадцять квадратних метрів, на яких розміщувалися дві кабінки та три раковини під довгим дзеркалом. Від потужних ламп денного світла, білих стін і такої ж плитки боліли очі. Можливо, саме через сліпучо-біле тло жіночий труп на підлозі був схожий на виставковий експонат. Струнка, молода на вигляд жінка сиділа на колінах, упустивши на підлогу лоб, як при намазі, хіба що руки були під тілом. Сукня задерлася, відкриваючи вузькі трусики-танга. У швах між плитками від голови жінки до зливного отвору в підлозі тягнулися темно-червоні прожилки крові – неначе їх намалювали для повноти ефекту.

Вага тіла була збалансована і трималася на п’яти точках: зап’ястки, коліна та лоб. Її одяг, дивна поза і виблискуюча шкіра сідниць навіяли Харрі думки про секретарку, яка прийшла задовольнити хтивого шефа. Знову стереотипи. Хто знає – може, шефом була саме вона?

– Звичайно, але цим ми зараз займатися не можемо, – сказав Волер. – Передзвони ввечері.

Він поклав телефон у внутрішню кишеню, але продовжував сидіти навпочіпки. Харрі помітив, що рука інспектора лежить на білій шкірі жінки, трохи нижче трусиків. Ймовірно, для опори.

– Цікава картина, чи не так? – запитав Волер, немов прочитавши думки Харрі.