Розділ «Частина II»

Волер знову заплющив очі:

– Харрі, проти Ульсена були тільки непрямі докази. Він міг залишитися на волі. Я не міг цього дозволити. А ти міг би, Харрі?  – Волер розплющив очі, повернув голову і зустрівся з ним поглядом.  – Міг би?

Харрі глитнув:

– Тебе бачили в машині разом зі Сверре Ульсеном. У мене був свідок. Це тобі відомо?

Волер знизав плечима:

– Я кілька разів говорив із Ульсеном. Він був неонацистом і карним злочинцем. Це наша справа, Харрі.

– Але той, хто вас бачив, раптом розхотів говорити. Ти ж із ним поговорив? Погрозами змусив замовкнути?

Волер похитав головою:

– Харрі, на такі запитання я не відповідаю. Хоч ти і вирішив бути в нашій команді, є суворе правило: знати потрібно тільки те, що допомагає тобі в роботі. Правило суворе, зате добре працює. І ми добре працюємо.

– Ти говорив із Квінсвіком? – насилу вичавив Харрі.

– Квінсвік – це твій черговий вітряк. Забудь про нього, Харрі. Подумай про себе. – Він нахилився ближче і притишив голос.  – Що тобі втрачати? Та подивися в дзеркало…

Харрі моргнув.

– Отож-бо, – сказав за нього Волер. – Алкоголік років під сорок, без роботи, без сім’ї, без грошей.

– Востаннє запитую… – Харрі хотів це вигукнути, але не вийшло. – Ти говорив із… з Квінсвіком?

Волер випростався на сидінні:

– Іди додому, Харрі. І подумай, чим ти кому зобов’язаний. Колегам? Які прожували тебе, зрозуміли, що гіркий, і виплюнули?… Начальству, яке, відчувши недобре, готове тікати щодуху? Чи все-таки ти передусім зобов’язаний собі самому? Людині, яка багато років прагне зробити вулиці Осло більш-менш безпечними в державі, що більше піклується про злочинців, аніж про поліцейських. Харрі, у своїй галузі ти – один із кращих. У тебе, на відміну від інших, є талант. А заробляєш однаково паскудно. Я можу тобі запропонувати зарплату вп’ятеро більшу, але й це не головне. Я можу запропонувати тобі повагу. Повагу! Подумай над цим.

Харрі спробував зосередити погляд на Волері, але обличчя розпливалося. Він пошукав ручку дверей і не знайшов. Бісові япошки! Понаробляють же машин! Волер перегнувся і відчинив двері.

– Я знаю, що ти шукав Роя Квінсвіка, – сказав Волер. – Розвію твої сумніви: так, я розмовляв з Ульсеном у Грюнерльокка того вечора. Але це не означає, що я якимсь чином причетний до вбивства Елен. Я мовчав, аби не ускладнювати і без того напружену ситуацію. Роби як знаєш, але повір: свідчення Роя Квінсвіка нічого нового не дасть.

– Де він? – запитав Харрі.

– А якщо я скажу, щось зміниться? Ти мені повіриш?