Розділ «Частина II»

Харрі знизав плечима і зробив крок убік, щоб не впасти. Відхилилися дверці з боку пасажира.

– Залізай, Харрі. Треба поговорити.

Харрі подивився на відчинені дверці. Подумав. Зробив іще один крок убік. Обійшов машину і сів.

– Подумав? – Волер притишив звук у магнітолі.

– Так, подумав, – відповів Харрі, соваючись: на тісному ковшоподібному сидінні було незручно.

– І який же правильний висновок ти зробив?

– Судячи з усього, тобі подобаються червоні японські спортивні автомобілі. – Харрі з розмаху ляснув по приладовій панелі. – Солідна річ. Скажи… – Харрі зосередився на дикції. – Ти в такому автомобілі розмовляв зі Сверре Ульсеном в Грюнерльокка того вечора, коли вбили Елен?

Волер декілька секунд мовчки дивився на нього, перш ніж відповісти:

– Харрі, я не розумію, про що ти.

– Ні? Ти ж знав, що Елен здогадалася: це ти стоїш за контрабандою зброї? І потурбувався про те, щоб Сверре Ульсен убив її, перш ніж вона кому-небудь розповість. А коли дізнався, що я напав на слід Сверре Ульсена, поспішив обіграти все так, ніби він відкрив стрільбу при затриманні. Як і той хлопець на портовому складі. Ти взагалі майстер розв’язувати проблеми при затриманні.

– Харрі, ти п’яний.

– Два роки я шукав факти проти тебе, Волере. Ти знав про це?

Волер мовчав.

Харрі розсміявся і знову ляснув по панелі, що якось недобре затріщала.

– Знав, ясна річ! Майбутній начальник відділу знає все. Як ти дійшов до життя такого? Розкажи.

Волер виглянув на вулицю. З «Кебабного двору» вийшов чоловік. Подивившись на всі боки, він попрямував униз по вулиці, до церкви Святої Трійці. Волер і Харрі мовчали. Чоловік повернув на дорогу між кладовищем і госпіталем Діви Марії.

– Добре, – тихо сказав Волер. – Якщо хочеш, я тобі сповідуватимусь, але врахуй: той, хто вислуховує сповіді, може опинитися перед неприємним вибором.

– Плював я на прикрощі.

– Сверре Ульсен отримав заслужену кару.

Харрі повільно повернув голову в бік Волера: той сидів із заплющеними очима, відкинувшись на спинку.