Розділ «Частина п’ята»

Ідар запропонував керлінг-клуб. Матіас поклав слухавку і замислився.

Тут йому спало на думку, що можна обставити вбивство так, щоб усі вирішили, наче Ідар і є Сніговик, а це дасть йому змогу спокійно продовжити роботу.

Решту часу він присвятив роздумам, як має виглядати самовбивство Ідара. І хоча Матіас цінував свого друга, ця розумова робота була воістину натхненною. Тоді ж був розроблений план заключної частини проекту. Останній сніговик. Вона мала – як він сам колись дитиною – сидіти на плечах у сніговика, відчувати нестерпний холод у паху й дивитися у вікно – на зрадника, на людину, яка принесе їй смерть. На Харрі Холе. Він заплющив очі і побачив перед собою петлю над її головою. Вона мерехтіла, як фальшивий німб.

Розділ 34

День двадцять перший. Сирени

Харрі дійшов до гаража Інституту анатомії і сів у машину. Заплющив очі й спробував мислити чітко і ясно. Перше, що він мав зробити, – з’ясувати, де Матіас.

Він уже стер номер Матіаса з мобільного, тому зателефонував до довідкової і попросив дати йому телефон та адресу. Харрі записав цифри і відзначив, що, поки чекав на відповідь, дихання стало частішим від хвилювання. Він спробував заспокоїтися.

– Привіт, Харрі. – Матіас говорив негучно, проте в його голосі чулося радісне здивування.

– Вибач, що набридаю, – почав Харрі.

– Та нічого…

– Ти де?

– Вдома. Саме збирався спуститися до Ракелі та Олега.

– Чудово. Хотів тебе попросити таки передати Олегу те, що я йому приносив.

Запанувала пауза. Харрі так стиснув щелепи, що зуби аж заскрипіли.

– Передам із задоволенням, але ж Олег наразі вдома, так що ти сам міг би…

– Та розумієш, мені б не хотілося сьогодні зустрічатися з Ракеллю.

Нова пауза. Харрі буквально вдавив слухавку у вухо, наче в надії почути думки співрозмовника, але вловив тільки дихання та тиху мінімалістську музику, щось на кшталт передзвону японських дзвіночків. Він уявив собі Матіаса у так само мінімалістично обставленій квартирі. Квартирка, швидше за все, невелика, але до огиди акуратна – ніде ані порошинки, жодної випадкової речі.

На Матіасі – блакитна сорочка, він щойно змінив пов’язку на рані. Тоді, на ґанку в Ракелі, він склав руки на грудях зовсім не для того, щоб прикрити свій спадковий дефект. Він намагався сховати рану.

– Он воно як! Ну, що ж, передам, звісно, – відповів Матіас.

Харрі так і не зрозумів з голосу, хвилюється Матіас чи ні. Знову почулася музика.