Розділ «Частина п’ята»

Протягом наступних чотирьох років Матіас убив ще чотирьох жінок і нарешті остаточно переконався: він щоразу намагається реконструювати смерть матері. Тут він дійшов висновку, що збожеволів, точніше, страждає на серйозний душевний розлад. Уся прочитана на цю тему література вказувала саме на цей діагноз. Убивства Матіас обставляв особливим ритуалом: все мало відбуватися, як тоді – того дня, коли випав перший сніг, і обов’язково треба було зліпити сніговика.

Це відкриття не спинило його, бо часу залишалося мало. Феномен Рейно проявлявся усе яскравіше, і йому іноді здавалося, що він відчуває перші симптоми склеродермії: заніміння в обличчі, від якого з часом огидно загостриться ніс, а рот стиснеться та стане схожий на риб’ячий. Так бувало у всіх, хто дійшов до кінця.

Він переїхав до Осло, щоб написати там докторську з імунології та судин головного мозку. Це дослідження привело його до Інституту анатомії неподалік від лікарні «Гьоустад». Паралельно з науковою роботою він працював у клініці «Марієнлюст», куди його запросив Ідар, що числився там у штаті, а ночами – у «швидкій допомозі», бо все одно страждав на безсоння.

Знайти жертву було неважко. Спочатку в його розпорядженні знаходилися аналізи крові пацієнтів, які іноді виявляли фальшиве батьківство, а пізніше з’явилися аналізи ДНК – їх для визначення батьківства можна було замовити в Інституті судової медицини. Ідар, який на той час повністю зосередився на лікарській практиці, часто удавався до порад Матіаса, коли йшлося про серйозні хвороби. Якщо була хвора дитина, Матіас завжди казав одне й те саме:

– Попроси прийти на першу консультацію обох батьків та візьми пробу слизової рота. Скажи: треба перевірити бактеріальну флору, а сам відправ аналіз до Інституту судової медицини, аби ми знали, що у нас вірна точка відліку.

Ідар, цей ідіот, робив, як йому було сказано, і в результаті в Матіаса зібралася ціла картотека матерів, чиї діти, так би мовити, плавали під чужим прапором. І ось що чудово: між ним та цими жінками не простежувалося жодного зв’язку, оскільки проби слизової брав та відправляв на аналіз Ідар Ветлесен.

Спосіб заманити жертву у нього залишався той самий, що спрацював із Лайлою Осен: телефонний дзвінок, домовленість про зустріч без свідків у відлюдному місці та головна умова – не казати нікому ані слова. На його пам’яті тільки одна жінка поклала слухавку, пішла і все розповіла чоловікові. Щоправда, ця сім’я потім розпалася, так що її все одно було покарано.

Матіас тривалий час розмірковував про те, як краще обходитися з трупами. Спосіб, випробуваний на Онні Хетланн, не підходив. Тоді він шматок за шматком розчинив тіло в соляній кислоті у себе в ванні. Це був складний, небезпечний для здоров’я та ризикований процес, який тривав три тижні. Резервуари моргу в Інституті анатомії. Просто і геніально. Точнісінько так само, як і розжарена петля.

Уперше він прочитав про неї у професійному медичному журналі. Якийсь француз розповідав, що використовує цей ветеринарний інструмент, коли працює з тілом, яке вже піддалося процесу розкладу. Тому що така петля однаково ефективна для кісток та м’яких тканин, що гниють, а ще тому, що вона може бути використана неодноразово без ризику перенесення інфекції. Матіас відразу зрозумів, що, коли використовувати розжарювану петлю для розчленування жертв, питання про їх транспортування спроститься найрадикальнішим чином. Він зв’язався з виробниками й незабаром вилетів до Руана, де туманного ранку у вибіленому амбарі йому показали інструмент, супроводжуючи демонстрацію поясненнями плутаною англійською. У петлі була проста ручка, за формою та розміром схожа на банан. Сама нитка розжарювання обома кінцями засовувалася в цю ручку, причому її довжину можна було регулювати. Спеціальна кнопка вмикала акумулятор, який розжарював дріт до білого за лічені секунди. Матіас почувався натхненно: цей інструмент він зуміє використовувати не тільки для розчленування трупів. А коли йому назвали ціну, він розсміявся: петля разом з акумулятором обійшлася дешевше, ніж квиток на літак.

Коли було опубліковано дослідження шведських соціологів, яке показало, що близько 15–20 відсотків дітей народжені не від того, кого вважають за свого батька, ці відомості чудово збігалися зі статистикою, яку вів сам Матіас. Не тільки він має передчасно померти, та ще й найстрашнішою смертю через шльондру матір, яка підтасувала йому порочні гени! Щоправда, у боротьбі проти нечисті, в очищенні, у своєму хрестовому поході він завжди буде самотнім. Він підозрював, що якогось дня за ним прийдуть, його схоплять. Але й багато часу по тому, після його смерті його пам’ятатимуть, це він знав точно. Бо колись знайшов те, що стане його шедевром, останнім ударом меча, його посмертною славою.

А почалося все випадково.

Він побачив по телевізору поліцейського Харрі Холе. Холе давав інтерв’ю з нагоди власноручного викриття якогось австралійського серійного вбивці. Матіас відразу згадав слова Герта Рафто: «Тільки не в моєму районі». А ще він згадав, яке умиротворення відчуваєш, коли вбиваєш самого мисливця. Почуваєшся могутнім володарем. Нічого подібного відтоді, як убив інспектора поліції, він не відчував. А цей Холе зі своєю кривавою славою і справді чимось скидався на Рафто. Та сама недбалість в одежі, той самий погляд на світ.

Незважаючи на це, він би забув про Харрі Холе, якби одна з гінекологинь клініки «Марієнлюст» не сказала якось, що цей відомий полісмен, якого показували по ящику, – алкаш та псих, а син його коханки – пацієнт Габріели з педіатрії. Олегом звати. Нічогенький хлопчина, приємний.

– Холе йому не батько, – додала потім лікар-педіатр, – але ось що цікаво: той, хто на папері значиться батьком, теж алкаш. Якийсь російський професор з Москви чи щось таке.

– Ні-ні, я цього не чув! – вигукнув Ідар Ветлесен, перекрикуючи їхній сміх. – Пам’ятайте про лікарську таємницю, шановні.

Вони продовжили обідати, а в голові Матіаса все ще лунали слова Габріели: «той, хто значиться батьком».

Тому після обіду Матіас провів педіатра до її кабінету й зачинив двері зсередини.

– Габріело, можна поговорити з тобою?

– Чому ні? – сказала вона й зашарілася від хвилюючого очікування.

Матіасу було відомо, що він подобається їй, що вона вважає його привабливим. Якось вона навіть пропонувала йому сходити кудись разом, але він ввічливо відмовився.