Розділ «Домовик»

— «Колись колóшу свої діти, і сказала погане слово. Е — чую — вже колиску чéпає. Відразу догадалася, шо я неправильно сказала. Шо він приступив до дитини».[518]

— «Ну треба — єк який думувик — треба таке в хати, шоб був пурадок, ни булó мáту, ни було ниє́ких слів пуганих, ото думувик, він тоді добрий. А так він може на шо хоч повестó людину, шо люди вешались. Треба, шоб було свачоне в хати, шоб був пурадок».[519]

— «Якшо, наприклад, сім’я, то він не любить, шо сваряцця в хаті. Це в першу чергу. Коли нема злагоди у сім’ї, то він іще і підстиркує когось, чоловіка або дружину. Якшо вон бачить, шо це вона неправа».[520]

— «Він в кажний хати, той домувик. В кажний хати він, тіки він може бути злий, а може… То є такий, шо дупомагає в сім’ях, а є, шо шкодить. Як шось… як хтося провинився, чи якийся гріх, якшо люди не живуть мирно в хати, сварка, то він може злитись. А так він в кажний хати дупомагає».[521]

Не любить домовик, і коли голіруч витиирають стіл або лишають на ньому ножа, часник чи відкриту сіль:

— «Він не любить, коли голими руками стирати зі стола, щоб ножі були на столі».[522]

— «Як ніж на столі, то він боїцця».[523]

— «Не можна ніколи часнику на столі лишати, бо він не любить: по хаті буде стукати шось».[524]

— «Силь не уставляли одкриту, нужа не оставляли на стил, бо він не любить. Завжди хавали нужа. Зараз же нужі у тому стуять, а колись же клали так…»[525]

Слід відзначити, що часник, сіль і ніж є відомими оберегами від демонологічних персонажів; також ножем традиційно не користувалися на поминках, щоб не поранити душі.

Не подобається домовикові, коли хтось хропе: «А мій не любит, як я храплю. Раз мені так в раму — цок-цок. Я перевернулась на бік, то вже не стукав».[526] У цьому спостерігають певну подібність між домовиком та душами померлих: «Ето було до дванацати дньов [по смерті чоловіка]. Бацько спіть, а я легла догори. Мо’ то був в менé і рот роззявляний. Коли чую — одчиняє двері Коля мой покойний. Шлоп, шлоп, шлоп — прішов до пріпєка. Рукою правой як шлопне мене, я й схопіласа — рот закрів».[527]

Не любить домовик і голосного крику. На Олевщині жінка розповідала, що вночі в хаті бачила «домовіка» як маленького чоловічка в сивій кепці. Вона закричала, що хтось іде в хату. Увімкнувши світло, нікого не побачила. «Може, я його тоди де розгневіла, то така й судьба моя пагана. Вон не любить, як навпроть його так гудуть», — резюмувала жінка.[528]

Важливою функцією домовика є його опікування худобою, насамперед кіньми:

— «То був не кіт, а домовик. Він, може, ще й зара в хазяїнів є, щоб худоба велася».[529]

— «Він кого злюбит, тому поможе. Яку скотину злюбит — то вона буде добре ходити».[530]

— «То колись казали, шо має домовика: він коні годує дуже, гладить».[531]

Є відомості про те, що домовик («перейма») допомагає пасти худобу. Наприклад, погублять люди корови, то «призивають перейму» — прижене додому. Хто просить, щоб скоро пригнала, то з худобини може й «пару виперти», поки добіжить: бігом летить. А хто помалу зве, до того «помалу йде худобина і прийде до хати».[532]

Вподобаному коневі домовик заплітає гриву:

— «Як понаравиця, коням коси повиплітує, а як не понаравиця, то зганяє коня, корову тоже ганяє ноччу».[533]

— «В коня грива заплетяна, то кажут, шо домовик заплітає. То не всякому коневі заплітав: чи якого любив?…»[534]