Розділ «Упир»

Українська міфологія

Коли підозрювали, що хату відвідує упир, клали на підвіконні залізо, освячували обійстя й обсівали оселю маком-«самосієм». Часто ж допомоги від «неспокійних покійних» шукали в живих упирів, які тих «заклинали». Запрошений на ночівлю упир (знахар) прилаштовував у посудині запалену свічку, час від часу відкривав покришку й оглядав хату. Виявленого упиря належало вдарити осиковим кілком — і він більше не приходив.

Щоб остаточно позбутися упиря, упізнавали, на кого з мерців він подібний. Тоді йшли на кладовище, відкопували мертвого упиря, відтинали голову й клали йому між ніг, а тіло, перевернувши грудьми вниз, прибивали до землі осиковим кілком:

— «Йшли до упиря на цвинтар, відрізали голову і клали її межи ноги».[2186]

— «Треба було йому відтяти голову і покласти межи ноги, шоби не ходив».[2187]

— «Бóли такі люди, шо давали раду, як мертвий ходив. Відтинали голову. Упирь давав раду. Він міг дати раду такому, як він сам. То люди за такими гля´дали, ходили до них, шоб дали ради».[2188]

— «Шоби такі не ходили, то їх заклинали. Заклинав упир упиря. Відтинали голову, шоб не ходив, і клали межи ноги, і той упир не мав сили».[2189]

Іноді перед тим, як відтяти голову, «запинали» в ногах і в головах мертвого упиря голови двох заздалегідь зарубаних чорних когутів, щоб він не мав сили зашкодити. Після цього відрубали упиреві голову й клали йому між ніг. З перетятої шиї упиря при цьому «кров сцяла, якби живий був»: «В нас Потюк був такий, у Соснівці, шо був упир, то він дає знáти. О. Бо нать в Галівці було таке, шо (бо я сам з Галівки родом) в нас був такий чоловік, шо приходóв до жінки, вмерлий, і не давав спокою. Сонце зайшло— він вже коло жінки. І тоді той Потюк сказав: «Найдіт мені два когути чорні і зарубайте ті когути. Мені дайте головки». Всьо. Він прийшов на цвинтар, зап’яв в ногах і в голові. «Всьо, він тепер, — каже, — є. Є, є». То знаєте шо? Йому голову відтялó, то кров сцяла. Вмерлий чоловік. Шо, значить, він мав дві сéрця. То називаєця упирь. […] Каже: «Розкопуйте гріб». Мусіли розкопувати гріб. Розбив. Він запхав головку в ноги і каже — всьо, відтинайте їму голову. Відтяли їму голову і запхали голову межи ноги. Вергли йому в трувну. То кров сцяла, якби живий був».[2190]

В іншому випадку заливали в померлого упиря чвертку горілки, відтак пробивали осиковим кілком серце: «Був чоловік, та й вмер. Вмер той чоловік, і так людий мерло, як соломи. Так півсела майже людей вімерло. У Розсівні. То було дуже давно, то наші мами росказували. Ну і прийшьов якийсь чоловік з других сіл і каже: «Люди, ходіт зо мнов, бо то півсела людей вівмирає, кінцє не буде. Бо я такий самóй (так признавсі, каже)». То людина сі родит і має дві серці. Він нічо’ не винуватий, шо він сі такий вродит. То одно серце вмирає, а друге серце ходит (як то, каже, ті опирі). — І каже: — ходіт зо мнов». І взєв собі такий з осики ків затесав такий острий, і кóсу, і кватирьку (чвертку) горівки. І тоди: «Розкопуйте яму». Розкопали яму, то він лежєв долівнóць отак, казали. Нє — горіниць, але долівниць. Обернули його, то людий багато зійшлось, він уже закликав, люди сі зійшли на то чудо дивити. І тогди, каже: «’Бисьти сі не бояли, як будé кров бризкати, ’бисьти сі не гидили. ’Бисьти стояли, ’бисьти нікýди не йшли». І тогди обернув його і косов розважив йому зуби. Як розважив зуби — і вісипав туди ту чвертку горівки, аж поґолькотіла — цілá чвертка горівки. І тогди взєв осиковий ків — і в серце. Як так ударив, та каже, шо так кров сі ллєла, як з барана, так по тих людих — люди сі дивили. І Бог прóстив. І закопали його, і вже люди не вмирали. І він каже: «Люди, і я як умру, ’бисьте зо мнов таке робили. — Так сказав. — Бо я не винуватий, шо я такий є вроджéний».[2191]

Низку відомостей про заклинання упирів знаходимо в добірці С. Стретельської-Ґринберґ. Зокрема, упир Василь Бухней із с. Топільниця за гроші втихомирював мертвого упиря так: розкопавши могилу й відкривши домовину, він насипáв у рот померлому «хруставцю´» (маку-«самосію»), робив на обличчя вуздечку з сурових ниток, прибивав голову до труни цвяхом, ще й накивував пальцем, щоб той не ходив. Одного померлого, коли поворушився, Василь вдарив кулаком поза вуха. У с. Потік також вбивали померлому цвяха в голову, якщо припускали, що він упир. Якщо виявлялося, що той усе ж «ходить», збиралася громада, ішла на могилу й палила на ній вогонь. Односельці ставали довкруж могили й пильнували: що з’явиться звідти — чи миша, чи яка комаха — вбивали. Потім розкопували могилу й вбивали в голову померлому ще одного цвяха.[2192]

Колоритний опис заклинання упиря в с. Мшанець подає В. Гнатюк. Помер один упир і «ходив» так, що в селі гинуло багато худоби й вимирали люди. Війт прикликав із с. Тиха упиря Гусака. Той опівночі прийшов на цвинтар. Там, використовуючи ножиці як магніт, з’ясував, чи на місці померлий. Виявивши, що нема, прийшов пізніше й уже закляв його так, щоб той не рухався. На другий день розкопали могилу: мертвий упир дивиться на людей попід руку, сильно червоний, а полотно, яким був укритий, зібгав аж на ноги. Гусак лопатою відтяв йому голову, між зуби вклав свинячу «пацьáчку» (послід) і поклав голову між ніг. Кров’ю мертвого упиря казав людям помаститися, щоби вже «дрýгый опы´рь не імóў». Якась родичка померлого пробувала вступитися за нього, то «той Гусáк йинó сьа на ньу подивóў і потьáў йі тáкій живý і на дрýгый день ўмéрла».[2193] Дещо повніше цей та деякі інші описи заклинання упирів подано в М. Зубрицького. Гусак нібито сам знайшов могилу мертвого Ігната Петришина, хоча був на цьому цвинтарі вперше: над могилою йому заклинило згадувані вже ножиці. Краще розписані в М. Зубрицького й подробиці, де саме був покійний упир під час відсутності в могилі. Згадано й про осиковий кілок, яким пробивали груди мертвого упиря (про залізний клин, який вбивали в горло), про бійки між живим та мертвим упирями тощо.[2194]

Сьогодні згадки про розкопування могили упиря трапляються все рідше. Зазвичай цей обряд спростився до символічного пробивання могили залізним або осиковим кілком, хоча при цьому часом і відзначають, що треба було пробити не могилу, а саме тіло чи серце:

— «Як він умер, то за ним дуже люди вмирали, пробивали ше колóм зелізним чи яким у тім гробі».[2195]

— «Ну о — підомрé, буде ходити — всикового колочка чи там того закопуют, могилу прибивают, бо вже ж спасення нема».[2196]

— «Упир тим страшний, шо в нього два серця: він от ніби вмер, а друге серце то живе. То тоді брали чоловіки осиковий колок та й йшли на могилу тим колком її пробивати».[2197]

— «Упирі — то такі, шо якби мала дві серців, — шо ніби помер, а друге серце ше живе… То ходили пробивали йому могилу осиковим коликом».[2198]

— «То вже кажуть, шо як він помре, то робить людям зле, шо ходить, шо треба пробивати на цвинтарі через труну осиковим колом, осиков пробивати серце».[2199]

— «Упир як помирав, то друге серце шоб вмерло, треба було могилу осиковим кілком пробити».[2200]

— «Казали таке, шо він мав два серця. То він як помирав, то йому було обов’язково пробити те друге серце. То так тато розказували».[2201]

В іншому варіанті осиковими кілками прибивали віко домовини по вуглах:

— «Треба з осики колики такі, бо вони приходьи, і штирі колики забити в гріб на вінклі».[2202]

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська міфологія» автора Володимир Галайчук на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Упир“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи