Розділ «Упир»

Родимі «знають від себе», і їх вважають «дужчими». Беруться ці упирі нібито з людей, зачатих у велике свято: «То, каже, десь на урочисте свато чоловік з жінков мают секс, то ся людина рóдит така, такий вупир».[2122]

Упирем також народжується певна за ліком дитина в сім’ї:

— «Як має жінка сьому дитину — то опирь».[2123]

— «То, казали, шо сім дівок як ся вроде — то сема відьма, а як сім хлопців — то випер якийсь, казали, шо випер».[2124]

— «То казали мама, шо як родитьсі сім дівок, то сема мусить бути відьма, а як хлопчик семий — то мусить бути опир».[2125]

— «Казали, шо як двінадціта дитина сі вроде, то вона вже якóсь називала сі опирем».[2126]

Окрім того, «родимі» упирі народжуються від батьків-упирів. Це, вочевидь, пояснюється тим, що упирі начебто мають з упирицями статеві зносини: «Опириці — то жінки мали фости. Тут небожка Касія´нка жóла. То казала, шо як приходит… я не знаю, шо то бýло за день, — то каже — опирі мене як змучили, то змучили. Опирі змучили. […] То якісь хлопи, опирі, але з фостом. То вона була опириці, то вони до неї лиш приходóли, а так других вони не чіпали».[2127]

Роблений упир міг постати з немовляти, помащеного кров’ю того чоловіка, котрий ліг спати без молитви (людина, у котрої взяли кров, після цього помирала).[2128] На упиря після смерті може перетворитися великий грішник, який за життя занапастив невинні душі.[2129] З апріорною гріховністю упирів пов’язане й уявлення, нібито «християнин як встане, зараз пацір бесідує, а опирь заникословить так, що слухати годі».[2130]

Упирями ставали й ті, хто за життя спізнався з нечистою силою, самогубці та поховані без належного виконання похоронного ритуалу. Вивчитися опирства можна було й із так званої «Чорної магії» («Планетної книжки»): «А є такі, шо опирі рóджені. Напрóмірно, є сім хлопців. Межи тих сім хлопців один мав би бути опирь. Якшо нема більше дітий, а точно сім. Та дітина не винна, але він уже відмалку опирь, і в него мав би бути хвостик ззаді. Відьмó — то так само і жінки є, шо вóродки у людий, шо є відьма тоже, як є сім дівок, то сема відьма. То так як хлопці опирі, так жінки відьми. А є такі, шо вони хотє´т Чорної магії та й шукают собі».[2131]

Водночас поширене переконання, що упирі, на відміну від «ворожильників» і «ворожиль», бувають лише вроджені:

— «Ворожиля може си навчити від когóсь. Хтось їй може повісти — так роби й так, то будеш знати. А упир — то він і сам знає. Його нóхто ни навчає. Упирь — врожений, шо він знає тото».[2132]

— «Вони тільки родимі були, не було так, шоб вчені».[2133]

На «Всенне свято» (великодню всеночну) упирі з цілого світу нібито злітаються на кочергах «на дев’яту границю» (границя — межа між селами) і там б’ються, визначаючи з-поміж себе «царя»: «Але на Всенне свато та йдут на границю, на дев’яту границю, і там ся б’ют. І хто старший, то його, знацця… […] Вони ся там злітают з цілóго світа, ті упирі, і хто сильніший — того надают царьом тих вопирів. Вони ся там тими кочергáми, шо то кочéрга… (Ну, він з’язаний з злим духом, але він дає і людям раду.) Він їде на кочéрзі. Він сідає на ту кочéргу і їде на тім, як на вертольоті. Його злий дух нéсе. […] То є, шо він йде на границю— шо то — Великосілля з Галівков. Там є границя, шо межуєця. Отам вони б’юцця».[2134]

Раніше про це розповідали й таке: «Якщо сходилися разом два упирі, то билися рогами. Бійка ця відбувалася завжди на границі села, а билися так, «що аж кров тече. Потому з тої керви зробит ся гій ябко, гій капелюх, а хто то найде, най зварит, коби кіпіло дуже, і давати пити тому, що на зиму («фебру», «пропáсницю», лихоманку — В. Г.) лежить, а поздоровіє». Тільки, що не кожний вміє знайти це яблуко з крові упиря, лиш Бухней то вміє».[2135]

Упирі, як вважають, займалися чародійництвом і мали велику силу:

— «То воно шо чарує, всяке таке во робе, то кажуть — о, йде упир».[2136]

— «Упьóрь мав велику силу, казали».[2137]

— «Опир — казали. Це шо чоловік, який має хвіст. Шо він має силу особливу, може відвернути хмару, чи треба дощу — міг закликати. Він шось з надприродніми силами… То не погане».[2138]

Серед іншого, упирі могли розмовляти з вужами та гадюками. У гірських селах Старосамбірщини, зокрема, побутували уявлення про так званих панів, богів, чи земних богів: вони відмовляли хвороби, лікували травами тощо, а крім того, були хмарниками та чарівниками. Декого з них вважали упирями, і вони самі цього не заперечували.[2139]

За народними віруваннями, упирі здатні насилати зливи, засуху, голодомор, холеру та чуму. Є свідчення, що в Карпатах у 1831 році під час епідемії сільська громада палила запідозрених в упирстві на терновому вогнищі.[2140] Із документів, які зібрав Володимир Антонович, відомо про спалення підозрюваних у насланні моровиці на Поділлі в 1738 і 1770 роках: нещасним попередньо замазували рота свіжим гноєм, зав’язували очі вимоченою в дьогті ганчіркою або повністю окунали в дьоготь.[2141] Варто зазначити, що за аналогічних обставин на південних окраїнах етнографічної Волині (у Красилові на Хмельниччині) у 1720 році спалили запідозрену в чарівництві жінку, вина якої, по суті, полягала лише в тому, що вона дожила до ста двадцяти років.[2142]