Розділ «Південь і Схід проти «Русской весни». Файл № 18»

«В результаті пожежі у Будинку профспілок в Одесі загинула 31 особа. Про це повідомили в облуправлінні МВС. До лікарів за допомогою звернулося 50 осіб, з них 10 міліціонерів. Як відомо, раніше протистояння між прихильниками Євромайдану та Антимайдану, яке почалося в районі Соборної площі, перемістилося на Куликове поле під Будинок профспілок. Там кілька місяців стояли намети проросійськи налаштованих активістів Антимайдану. У ході протистояння було скоєно підпал будівлі Профспілок, також активісти спалили намети сепаратистів».

(УП, 02.05.2014)

Костянтин Василець: «2 травня мав бути матч між „Чорноморцем“ та харківським „Металістом“. За ініціативи фанатів було організовано марш за єдину Україну. Ми до нього приєдналися. Циркулювала інформація, що можуть бути сутички. Ситуація була такою, що ми постійно були готові до сутичок, бо вони могли трапитися просто у центрі.

Ми зібралися на Соборній біля фонтану. Антимайдан з Одеською дружиною, десь із 500 людей, на Жуковського чекали, поки ми зберемося. Їх супроводжувала міліція, зокрема Фучеджі. Підійшли до Грецької площі і від „Афін“ ідуть до Соборної та атакують нас. Ми стояли, чекали на людей, які ще збиралися. Вони почали кидати каміння, гранати, стріляти із травматів. Фанати та ми зреагували миттєво. Спочатку ми мали лише якісь палиці та щити. Ми їх відтіснили. Посеред Грецької вулиці стояла лінія вевешників, але попервах вони просто стояли, не втручалися. Та потім стали щитом для Одеської дружини, був момент скоординованості їхніх дій — вони навіть мали однаковий червоний скотч на руках. Вевешники стояли обличчям до нас, спиною до них. Але це було потім. А поки частина Антимайдану вирішила обійти з Дерибасівської, бої розділилися на три точки. Потім застрелили двох наших: Ігоря Іванова з „Правого сектору“ та Андрія Бірюкова, фаната, активіста, а також поранили хлопця із „Сокола“, 16 років, куля у стегно 5,45. Це все було біля „Гамбрінуса“. Тоді травмували ще багатьох. Рознісся клич, що Антимайдан атакував — багато людей зійшлося, з'їхалося, нас стало багато — тисячі. Дівчата готували коктейлі, розбивали бруківку — потім дівчат-ультрас навіть намагалися переслідувати за це. Хлопці билися на передовій — усе було неймовірно організовано. Із трьох локацій бій перейшов до однієї — „Афін“. Бій був тривалий, іноді здавалося, що це буде друга Грушевського. Вони стріляли з балконів „Афін“ зі зброї. Ми захопили пожежну машину, за її допомоги розігнали їх на провулку Жукова. Але зрештою ми прорвали їхню оборону, вони відступили до Соборної, туди, де все починалося. Тут ми вже активно атакували. Тоді стало зрозуміло, що організатором є Фучеджі. Він вивіз із бою Боцмана, який стріляв у людей із „Сайги“».

Інший наш свідок, одеський лікар Віталій Лісничий, дізнався про бій з Інтернету і приєднався до нього.

Віталій Лісничий: «2 травня 2014 року я прийшов у центр Одеси близько 3-4 години дня, коли бій був у розпалі. Я не зміг наперед оцінити масштабу події, спочатку хотів взяти з собою за зброю штикову лопату, але друзі, з якими ми збиралися до бою, мене обсміяли. Мусив обмежитися скромнішою зброєю — великою жорсткою залізною ложкою для взування. Нею і бився. Я був готовий вбивати, але друзі були налаштовані не так, мене просто не розуміли. А дарма я піддався на кпини — лопата б дуже не завадила, особливо, коли вороги щільною добре озброєною колоною пішли на прорив в Колодязному провулку, а ми на цій ділянці бою опинилися в непристойній меншості і мусили відступити. Я повірив в Одесу другого травня. Абсолютно несподівано і швидко невідь звідки зібралася сила народу — сотні, тисячі людей вийшли — і не на гулянку, а на бій, під кулі і камені згуртованих і озброєних кримінальників і продажних ментів. Це була фантастика! Казали про фанів — але фанів було небагато, взагалі організованих серед наших було не дуже багато — хіба „Свобода“, „Правий сектор“. Але прийшла маса „посполитих“ — люди буквально вискакували з кафешок, з під'їздів, і прилучалися до лав захисників міста. На тій стадії сили у місті розподілялися десь 50 на 50, але тут наша чисельна перевага на деяких ділянках була разів у десять, кількість наших була такою несподівано великою, що вони просто злякалися».

Костянтин Василець: «Врешті сепари втекли, ми згрупувались і вирішили, що маємо розгромити табір на Куликовому, бо інакше буде реванш і будуть жертви. Тому треба добити їх сьогодні. Паралельно виловлювали тих, хто тікав, та віддавали поліції, але ті їх відпускали.

Всі вишикувались у колони на Преображенській та рушили багатотисячним людом на Куликове поле. Антимайдан знав, що ми йдемо, там закликали будувати барикади та займати Профспілки для захисту. Ми прийшли до Куликова поля, знищили табір, бо вони повтікали до входу до Профспілок — стояли з мисливськими рушницями, коктейлями за барикадою біля входу.

Ми почали атакувати барикаду, почалася пожежа. Вони кидали пляшки з вікон. Але ми ніяк не могли б підпалити їх пляшками іззовні. Коли ми зайшли з чорного ходу, то вже побачили мертвих людей. Половина повтікала, тому боїв уже не було. Кажуть, що вони підпалили гору поролону під сходами — задихнулись отруйним димом. Тому ми швидко вийшли, бо дихати не було чим. Пожежа почалася посередині будівлі, ліве і праве крило не зачепило. Із тильного боку ці виродки випадали з вікон, бо задихалися. Із фасаду наші взяли риштування, поставили і намагалися їх витягати».

«За уточненими данними, в Одесі 2 травня загинули 37 людей, близько 200 отримали поранення, серед яких і 22 міліціонери, заявляють у ГУ МВС в Одеській області».

(УП, 02.05.2014)

Віталій Лісничий: «Коли почалася пожежа у Будинку профспілок, і у вікна почали вилазити сепари, Олексій Чорний, голова одеського ДемАльянсу, з товаришами почали їх рятувати, збирати риштування, щоб вороги могли вибратися через вікна другого поверху. Вони рятували ворогів, які щойно стріляли по них — така дика поблажливість була! Мене це вразило — після Майдану, після того, що я бачив, люди були не готові до битви на смерть. Іще коли сепари відступали з Грецької площі, вони йшли абсолютно беззахисні — їх можна було хоч сотню покласти — а наші хіба що лаялися, проклинали, ну, одному ще легенький піджопник дали. Але не добивали ворога, у наших ще не було відчуття, що йде не бійка футбольних фанатів, а смертельна війна».

Події в Одесі, зрозуміло, одразу почали використовувати у своїх цілях різні політичні сили.

Павло Кириленко: «Одразу почалися звинувачення у бік МВС. Однак ще не догоріли Профспілки, а Аваков уже написав, що у всьому винен Махніцький. Уночі після подій до аеропорту Одеси прилетіла Юлія Тимошенко, дала там прес-конференцію, на якій заявила, що Одеська міліція спрацювала дуже добре, і полетіла назад. Із цього можна зрозуміти, що приїзд було заплановано, вона хотіла залишитися, проте щось пішло не так. Однак зранку Фучеджі вже виконував обов'язки начальника міліції. Бо начальника Луцюка зняли. За два дні після скандалу за участю нардепів Фучеджі пішов у відставку та втік. Голова обладміністрації Немировський був непублічним, ні на що не реагував».

Здавалося б, усе завершилось і можна зітхнути з полегкістю. Але одеський Майдан не поспішав розходитися.

Костянтин Василець: «Тих, кого взяли в „Афінах“, закрили у Білгород-Дністровську у СІЗО, а решту — в ізоляторі на Преображенській, їх було кілька десятків людей. 4 травня під ізолятором зібрались антимайданівці. Стояли вевешники. Антимайданівцям дали ввірватись у подвір'я, один із командирів ВВ дає команду згортатися, вевешники кинули щити нагору й усіх в'язнів випустили. Ми боялися реваншу, тому одразу підхопились, але не встигли. Зокрема, там на Преображенській був Фучеджі, який дав команду випускати всіх. Ми зібралися біля Дюка, бо думали, що буде реванш, — було дуже багато людей. Але вони всі розбіглись, і ми пішли до управління поліції питати, що сталось. Але на той час Фучеджі вже зник, прилетів новий начальник, це була 9-10-та година вечора. Виходить новий начальник, кричить: „Слава Україні!“, тоді ж Палицю призначили від Коломойського. На цьому все і завершилося».

Одесити проявили справжню марафонську дихалку — більше двох місяців після перемоги у Києві вони відстоювали своє місто, а коли зрештою перемогли — озирнулись і зрозуміли, що заразом захистили і всю Україну.

Костянтин Василець: «Саме події 2 травня і визначили долю Півдня. Одеса була лакмусовим папірцем — тут дали рішучу відповідь стихійно, без якихось домовленостей. Одесити вийшли, бо зрозуміли, що інакше буде „ДНР“. Одеса показала приклад проведення антитерористичної операції. Із нашого боку загинули двоє. Але люди, які мають сепарські погляди, тепер не висунуть носа з хати, бо буде боляче».

Але, на відміну від Одеси чи Харкова, роль невеличкого степового Херсона у російських сценаріях прописана не була. Його взагалі не планували помічати. Який іще Херсон?! Прищ на рівному місці дорогою з Криму до Одеси. Але місто стало кісткою поперек горла загарбників — плацдармом, з якого розгорнулася потужна лінія оборони, що не дала російським військам перейти адміністративний кордон Криму. Згадайте хоч одне повідомлення, що «тітушки» чи російські «туристи» захопили адмінбудівлі у Херсоні. Не згадаєте. Тому що такого ніколи не було.

Херсонський Майдан від початків не вирізнявся велелюдністю — зазвичай збиралося до 100 людей. Місцеві активісти збирали для Майдану у Києві речі та гроші.