Розділ «Південь і Схід проти «Русской весни». Файл № 18»

Але це ще далеко не кінець історії.

Сергій Жадан: «Було відчуття ейфорії, ми мітингом пішли до Леніна. До мене підійшли знайомі, кажуть, давай, треба демонтувати Ілліча. Але чим демонтувати? Він величезний, і ми з другом поїхали у будівельний супермаркет, купили найбільшу болгарку, яку знайшли. Але поки їздили, з'явився „Оплот“, почалася бійка, ультрас почали битися з оплотівцями. А до нас прийшов один із заступників Добкіна, запросив поговорити про Леніна. Ми пішли, людей із 20, в адміністрації сидів головний архітектор міста чи області, він сказав, що у жодному разі не можна демонтувати отак от болгаркою, показав план забудови. Насправді збрехав, нас просто розвели. Але ми теж не хотіли лізти у пляшку, не хотіли власне робити жест заради жесту. Кажемо: підпишіть нам зобов'язання, що ви демонтуєте у нормальний спосіб. І вони підписали, що протягом певного часу демонтують — підписав заступник Добкіна, архітектор і хтось із нашого боку. Але на вулиці на нас уже чекали „тітухи“. Ми зачинилися в обладміністрації, і нас ментовським автобусом вивезли через чорний хід».

Тобто, попри втечу лідерів, харківська влада готувала реванш. І першим його майданчиком та пробним каменем став харківський Ленін.

«У неділю на площі Свободи у Харкові зібралися два пікети — захисники пам'ятника Леніну і прибічники його знесення. Всього нараховується декілька сотень осіб. Причому група захисників кам'яного вождя із георгіївськими стрічками намагалася прорватися до будівлі обласної держадміністрації. Вони озброєні палицями. „Оголошення з боку євромайданівців, що пам'ятник сьогодні зносити не будуть, заспокоїло захисників монумента, і вони почали розходитися“, — розповіли співробітники охорони».

(УП, 23.02.2014)

Треба сказати, що харківські майданівці не брали паузу для святкувань чи переформатувань і не стали очікувати на команди з Києва.

Сергій Жадан: «Наступного дня знову зібралися біля Шевченка, було багато людей, до мене підійшов депутат Варченко, сказав: „Чому стоїте біля Шевченка, у нас є облрада, наше приміщення, воно належить громадянам“. І так ми перейшли до ОДА. Менти не противилися, ми контактували з адміністрацією, не паралізували роботу, вони працювали, ми просто зайняли якусь частину, і поводилися доволі „ґречно“. Це не було захоплення. І тоді почали з'являтися різні персони: політики, люди, які назвалися самообороною, люди, які назвалися „Правим сектором“, якісь люди з Києва, з'явились активісти серед нашої влади. Вони розуміли, що все міняється, буде переформатування. У Києві зміна влади, Кернес та Добкін утекли, місто стоїть порожнім, присутня певна анархія, і ми теж розуміли, що треба там лишатися. Тому лишалися, скільки могли. Пам'ятаю, як повернувся Кернес, він прийшов до ОДА, одразу почали зганяти масовку, він намагався пройти до ОДА, його наші хлопці не пустили. Його навіть за огорожу не пропустили. Він каже: ми всі Харків'яни, а йому: ти не зайдеш. У нього міняється обличчя, бо розуміє, що його не пустять, і що він нічого зробити не може. На обличчі повна розгубленість, він розвертається та йде. Був знайомий, який раніше працював із Кернесом, він сказав: мені Гена дзвонив, казав щоб ви забиралися звідси, інакше вас усіх винесуть. Була ідея звідти вийти, бо буде місиво, але ніхто до цього не прислухався. Була ейфорія: ми залишимося, чого боятися, Революція перемогла, боятися нічого. Це було дещо безвідповідально, бо було багато дівчат, жінок, купа молоді, яка не була готова — ефемерний ПС, якого не було, а були просто молоді хлопці, трохи ультрас».

Не можемо погодитися, що тримати держадміністрацію було рішенням безвідповідальним. Хоча наслідки його були жорсткими. Виявилося, що загрози харківської влади не були порожніми — поваленій владі силову допомогу надала Росія.

«У Харкові під час мітингу, організованого мером міста Геннадієм Кернесом, сталася сутичка з активістами Євромайдану, які зайняли Харківську ОДА. Учасники віче „За Харків“ на площі Свободи і євромайдановці почали кидати одне в одного палиці, битися, поливати водою зі шлангу. У ході бійки був використаний сльозогінний газ. Учасники віче, які атакували, розмахували прапором Росії... Пізніше учасники віче „За Харків“ увірвалися в будівлю ОДА, прорвавши оборону Євромайдану. Люди на площі вітали це криками „Харків і Росія“. У будівлі ОДА й у дворі чути постріли. Є постраждалі. Учасники мітингу поставили над входом у будівлю ОДА російський прапор і прапор Харкова».

(УП, 01.03.2014)

Сергій Жадан: «Потім 1 березня навезли купу туристів з Росії', було багато Харків'ян. Кернес із Добкіним стояли під російськими прапорами. Добкін тоді вже підписав відставку, ми його до кабінету не пустили. Потім був штурм, десь сотню людей побили, і, думаю, це зіграло проти них. Це був початок „російської весни“, але там було багато харків'ян, ідейних, яким казали, що в ОДА бандерівці та фашисти, які прийшли вбивати за російську мову. Вони вриваються, бачать харківських студентів, жінок. Бандерівців немає, їх мають за дурнів, і це їх остудило, тому більше ніколи не змогли зібрати стільки людей — усі побачили, що це неправда. Вони почали збиратися під Леніним ще 23-го, коли ми зайшли в обладміністрацію, створили свій табір, боялися, що прийдемо ламати Леніна, я навіть писав до них відеозвернення, що нас стравлюють. Нагніталася ситуація. А 1 березня усе це й вибухнуло».

«Сергій Жадан постраждав у результаті сутичок біля ОДА у Харкові».

(УП, 01.03.2014)

Тож близько сотні побитих і травмованих майданівців — таку ціну заплатили харків'яни за викриття російської пропаганди та повернення громадської думки на курс до діалогу.

Але далеко не всі активні майданівці зібралися тоді в харківській облдержадміністрації.

«В офісі організацій „Просвіта“ та „Патріоти України“ на вулиці Римарській, 18, у Харкові забарикадувалися члени Місцевого осередку „Правого сектору“. Про це заявив ідеолог організації „Патріот України“ Олег Однороженко в ефірі „Громадського“ телебачення. За його словами, нападають на офіс члени організації „Оплот“, громадяни Росії та проросійські активісти. Однороженко зазначив, що це вже третій напад на офіс за цей тиждень. Водночас представник „Правого сектору“ та „Патріотів України“ Андрій Білецький заявив, що люди, які штурмують будівлю, застосовують вогнепальну зброю. Речник центрального штабу „Правого сектору“ Артем Скоропадський зазначив, що до Києва активісти ПС не виїжджали. Всі члени регіональних осередків ПС — це місцеві мешканці.

За словами журналіста Леоніда Мачуліна, міліція та пожежники демонструють бездіяльність. „Усе, що відбувається, схоже на сценарій“, — сказав він.

Як відомо, внаслідок обстрілу офісів організацій „Просвіта“ та „Патріоти України“ на вулиці Римарській, 18, у Харкові загинуло 2 людини».

(УП, 15.03.2014)

Дмитро Ярош: «Білецького витягли з тюрми разом з іншими політв'язнями. І перший конфлікт із вогнепальною зброєю стався у Харкові за участі Андрія та „Патріотів України“, вони були членами ПС. Під час перестрілки на Римарській наші завалили двох сепарів. Тоді менти прикривали сепарів, але перший бій відбувся і вони дали заднього. Ми колоною вийшли на Харків і стояли на кордоні областей певний час. Це спрацювало — бо зброя стримує».