Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– А я, між іншим, зовсім не про це запитував. І навіть не думав на службу Дмитра Вишневецького наймати.

Кмита зрозумів, що бовкнув зайве. Втім, не дивно: при одній думці про красу королеви Бони його захльостували найполум’яніші емоції.

– Але з твоїх слів випливає, дорогий маршале, що в цієї людини тільки те й на думці, як би староство одержати? – тим часом замислено поцікавився Сигізмунд.

– Так, Ваша королівська величносте. І ще я вважаю, що Дмитро Вишневецький занадто молодий для настільки відповідальної посади, – мовив маршал.

– Стривай-но, стривай! Але ти щойно стверджував, що не знаєш нічого про цю людину, а зараз упевнено розмірковуєш про його вік. Що б це означало? – здивувався король.

– Ваша величносте, я й правда не знайомий із цим… як його?.. Так, із Дмитром Вишневецьким! А щодо посади старости просто зробив припущення, – спробував виправдатися маршал.

– Дивно все це, дуже дивно…

– Ще б пак! Я перший готовий підтвердити, що дуже навіть дивно, – відгукнувся з вовчої шкури Станьчик.

Сигізмунд знову стукнув блазня по сивій потилиці, потім пройшовся по кабінету туди-сюди й мовив, розглядаючи гострі носи своїх скромних домашніх черевиків:

– Я тут уже цікавився Вишневецьким, і мені відповіли те ж саме, слово в слово. Начебто вам обом відповідь надиктували… Я знаю тебе, маршале, як людину чесну й відкриту, тому очікував одержати інші відомості, а не вже відомі.

Було помітно, що король розчарований.

– Ваша величносте, але якщо ви одержали однакову відповідь від двох різних людей, то на цього молодика навряд чи варто звертати вашу дорогоцінну увагу, – чемно зауважив Кмита й ризикнув уточнити: – А хто був той, інший, від якого?..

– Ви слово в слово повторили все, що я чув від примаса Ляського, який нещодавно відвідав мене.

– Ляський?! Але це неможливо!

– От і я так кажу, – підтвердив король.

– І я, і я! – задерикувато підтакнув блазень, гримасуючи й дзенькаючи бубонцями, нашитими на комір блазеньського вбрання.

– Він же… Та він же не міг!.. І він говорив те ж саме?! – Кмита не приховував подиву й розгубленості.

– Так.

– І Ваша величність слухали його?

– А чому б ні! Адже він не заради себе це говорив.