Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– Але як же так, о справедливий?!

На великого візира було неможливо дивитися, настільки несподіваним виявився для нього вирок султанського суду… Втім, як і для всіх присутніх, включаючи самих галерників, що прекрасно розуміли турецьку. Що ж, якщо ніхто не зрозумів, чому з жахливими бандитами наказано вчинити так, немов із недолугими послами шановних іноземних держав, – воно тільки на краще.

– Зробіть, як я повелів, – напустивши на себе кам’яно-непроникний вигляд, якомога спокійніше підтвердив Сулейман і поспішив уточнити: – Однак помилувані будуть лише ці бранці й лише сьогодні, якщо ж надалі хоч хтось насмілиться повторити почуту нами крамольну пісеньку, того слід без усяких затримок і зайвих розглядів, попередньо вирвавши його мерзенного язика, посадити на палю. І нехай кати подбають, щоб негідник якнайдовше мучився.

І обвівши присутніх суворим поглядом, султан мовив наостанок:

– Нехай буде так! А тепер заберіть це нахабне бидло з очей моїх геть, та швидше…

Намагаючись забутися в гуркоті боїв, Сулейман І Пишний відійшов у світ інший всього лише через рік після описаних подій під час чергового військового походу на Угорщину. До кінця днів своїх великий султан так і не зміг збагнути, якою ж невидимою стрілою вже мертвий Байда вбив його обожнювану Хуррем…

Зненацька відпущені на волю козаки також нічого не зрозуміли.

Вони всього лише принесли на рідну землю пісню про смерть славетного воїна – князя Дмитра Вишневецького, прозваного в народі Байдою.

І ця сама пісня, сповнена відчайдушного молодецтва й непокори, пережила століття, надихаючи на боротьбу за рідну землю все нові покоління славетного козацтва!

Такий підсумок нашої історії…

Листопад 2011 р. – серпень 2012 р., Київ – Хургада – Сусс – Київ