TextBook – І що ж?..
– Я підкликав козаків до нас, велів кожному сховатися якнайкраще, потім зав’язав княжичеві очі. І от вірте чи не вірте, як хочете, але княжич знову точно вказав, де сховався кожен!
– Та ну?!
– Ото ж то й воно, ваша милосте! Так ми робили ще тричі, і княжич жодного разу не помилився.
– А чи правда це? Чи не брешеш?!
– От вам хрест!
Охрім перехрестився. Князь відвернувся і схопився за голову. Адже почуте означало, що його обожнюваний первісток, його маленький Дмитрик наділений найрідшим даром… а може, краще сказати, прокляттям?! Про таких людей, як він, різне патякають, називають чаклунами, характерниками, жахливо, майже до непритомності побоюються – і водночас несказанно поважають. У всякому разі, з них виростають великі… ні, – навіть найбільш величні воїни!
Одне погано: такі люди не одружуються і взагалі не живуть світським життям. Найбільш підходящим для них способом існування є вічні невпинні блукання. Але хіба ж про таку долю мріяв Іван Михайлович для свого Дмитрика?!
– Окрім того, ризикну нагадати вашій милості, що вищі сили, таким чином, зовсім недарма відзначили княжича своєю печаткою – на плечі.
Почувши таке, Вишневецький затремтів, немов осиковий листок. Це ж уже було сказано зовсім іншою людиною в Рогатині… У пам’яті спливли радісні вигуки, якими його обожнювана Олександрунька зустріла молодого батька в перше ж після пологів побачення: мовляв, у їхнього синочка є на плічку дивної форми родимка, по якій найдобріша тіточка Марта напророчила долю немовляті – вирости найвправнішим воїном! Рідній землі на славу, лютим ворогам на погибель…
То невже все це правда?!
Труснувши головою, Іван Михайлович відігнав геть нав’язливі думки і прислухався до слів Охріма: козак тим часом розмірковував про необхідність віддати княжича на навчання до цих самих чаклунів-характерників… Ач що надумав!
– Ні-ні, Охріме, облиш мене зі своїми порадами, не лізь, куди не треба.
Козак розсудливо замовк, тоді князь підсумував:
– Навчання у характерників – це, сам розумієш, річ не проста. Тут треба добряче подумати, перш ніж…
– Та сам же княжич велів мене про те попросити.
– Сам княжич?! Мій Дмитрик?!
– Ну так…
– А звідки ж він довідався, що до характерників можна на навчання піти?
– Ну, звідки… звідки…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 4. Приємного читання.