Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Оцінивши зміни, що відбулися із княжичем, якось по-своєму, Іван Михайлович не став сварити ні його, ані навіть Охріма, хоча одразу після їхнього зникнення з будинку заприсягнувся голову відірвати негіднику, що мав усіляко оберігати його обожнюваного синочка, а не втягувати в отакі небезпечні авантюри.

Тим часом, рід Вишневецьких поступово зубожів. Іван Михайлович дедалі частіше вертався з походів з порожніми руками – але ж, окрім Дмитра, у сімействі було три дочки й два сини, яких треба було в люди виводити!.. Князь усе ще сподівався представити свого обожнюваного первістка королеві Сигізмунду у всьому належному блиску, але грошей і часу на візит катастрофічно бракувало.

У 1536 році померла княгиня Анастасія. Тоді виснажений походами Іван Михайлович одружився з Магдаленою Деспотівною Бранкович… до речі, тим самим розраховуючи поправити своє матеріальне становище й заразом поміняти похідне життя на осідле. Мачуха виявилася сварливою й жадібною, намагалася привернути увагу батька лише до себе. Родину роздирали чвари, які поволі розпалювала нова княгиня.

Не маючи сил терпіти настільки гнітючу атмосферу, прагнучи ратних подвигів, Дмитро сколотив невеликий загін із чотирнадцяти воїнів і покинув рідні місця. Почали лихі дружиннички, щоправда, з набігів на території особливо ненависних сусідів і браконьєрства в королівських лісах… Жити ж якось треба!

Зате 1538 року княжич приєднався до ротмістра Бернарда Претвича й присвятив себе справі боротьби з татарськими набігами. Так почалася військова кар’єра Дмитра Вишневецького.

Глава 11

Зиґзаґи долі

Вавельський замок, Краків, столиця королівства Польського, весна 1543 року.

Увечері король розбирав пошту в своєму кабінеті. Біля ніг Сигізмунда Старого на вовчій шкурі примостився вірний блазень Станьчик.

У двері тихо постукали.

– Заходь, хто там є! – голосно крикнув блазень, зображуючи господаря. За що, зрозуміло, негайно дістав легкого потиличника.

У кабінет зазирнув дворецький і доповів:

– Ваша королівська величносте, прибув маршал Петро Кмита.

– Так, я чекаю на нього, – підтвердив Сигізмунд.

Маршал стрімко влетів у кабінет, замість належного за етикетом вітання недбало кивнув кучерявою головою й без подальших церемоній заговорив:

– Низесенько кланяюся, Ваша королівська величносте. Я прибув негайно ж, тільки-но ваш посильний передав мені…

Король нетерпляче махнув рукою, даючи зрозуміти, що не має потреби в детальних поясненнях, і заговорив неголосно, дещо ліниво:

– Я хотів би одержати від тебе певну інформацію. Мені тут барський староста Бернард Претвич днями відзвітувався про свої дії щодо оборони довірених його опіці територій. Зокрема, доповів про такого собі Дмитра Вишневецького, якого вихваляє за сміливість і молодецтво. Стверджує, що цей хвацький воїн уже командує невеликим загоном, але під його руку варто віддати цілу армію. Як тобі, а?.. От я й хотів би довідатися, що ти чув про цього самого Дмитра Вишневецького.

Про згаданого воїна Кмита нічого не знав, зате добре пам’ятав слова королеви Бони, котра скаржилася на якогось молодого нахабу з родини Вишневецьких, що разом зі своїми людиськами регулярно полював у її лісах, безпринципно порушуючи межі володінь ясновельможної особи…

– Не пригадую я щось такого полководця. Однак маю зауважити Вашій величності, що останнім часом розвелося вже занадто багато вискочок, які й шаблю-то в руках тримати не навчилися, а вже про староство мріють.