Розділ «Липень»

– Це більшовицька афера! – зарепетував Керенський. – Третій авіапарк – більшовики! Я вже давно вимагав механіків заслати на фронт! – Він забігав по залі. – А там, поруч з ними, ще й «Арсенал», який відмовився прийняти комісара від Тимчасового уряду! Між ними зговір! Я давно наказував ліквідувати «Арсенал»! Чому ви не ліквідували досі «Арсеналу»?

Переляканий Церетелі пробелькотів:

– Я дав наказ не фінансувати «Арсенал» для плати робітникам. Вони вже другий місяць не одержують зароблених грошей…

Керенський оскаженів:

– Ще гірше: вони приєднаються до повстанців! Поручик!

Барон Нольде виструнчився перед ним.

– Не ви! – відмахнувся Керенський. – Мій поручик! Дзвоніть Оберучеву: печерській школі прапорщиків – оточити «Арсенал»!

Ад'ютант зник.

Керенський закружляв по залі, наче вивірка в колесі. Терещенко сидів похмурий. Церетелі зовсім потуманів.

Грушевський, Винниченко й Петлюра перешіптувались на канапі в кутку. Справа знову оберталась на їхню користь. Ніхто й сподіватися не міг на таку прихильність полуботківців до Центральної Ради, що безуспішно намагалась заслати їх на фронт. Очевидно, це був зворушливий стихійний вияв національної свідомості: чергові сторінки новітньої історії України будуть написані на славу нації. Серце Грушевського було потішене.

Петлюра звівся і вийшов наперед. Папір з пунктами вимог знову з'явився в його руці. Він промовив – і в голосі його бриніла людяність та великодушність:

– Ваше життя, панове міністри, ми беремо під наш захист. Я гарантую! Але щоб запобігти дальшому розгортанню прикрих подій, найкраще буде повідомити зараз повсталих, що вимоги Центральної Ради прийнято. – Він поклав папір на столик, відсунувши келихи з запіканкою. – Пане Керенський! Я вважаю, що дорога кожна хвилина.

Керенський, загнаний в куток, – він, і справді, стояв зараз у кутку, куйовдячи йоржик на голові, – люто відказав:

– Ви ж самі сказали допіру, що українізація армії відбувається самочинно, і ні ми, ні ви неспроможні спинити цей стихійний процес…

– Так! – констатував Петлюра. – Пункт перший не викликає заперечень. Пункт другий є логічним висновком з нього. Отже, проти українізації командного складу ви також не заперечуєте?

Керенський пересмикнув плечима. В кімнаті було зовсім тихо. Чути було, як на вулиці перед під'їздом приглушено гуркоче включений мотор машини Керенського.

Петлюра ґречно посміхнувся:

– Невже ж таки, пане міністр, ви будете заперечувати проти такої дрібниці, яка, проте, є також логічним висновком з попереднього, щоб українізовані частини з інших фронтів були передислоковані на Україну? Це – пункт третій. – Петлюра лагідно, як вмовляють вередливу дитину, додав: – Однаково для ліквідації німецького прориву на Південно-Західному, українському, фронті вам доведеться перекидати частини з інших фронтів, і мені відомо, що ви вже заготовили відповідний наказ главковерху Брусілову…

– Брусілов вже не главковерх. Верховним буде Корнілов! – зойкнув Керенський.

– …Корнілову! – погодився Петлюра. – І нічого поганого не буде, якщо перекидатимуться саме українізовані частини.