Розділ «Липень»

Він раптом відкинув голову назад, застромив руку за борт і зіп'явся навшпиньки – неначе ладнався виголосити промову: він завжди ставав у таку позу, коли виголошував промову.

І справді, Керенський виголосив промову:

– Всією силою влади, якою я володію, як військовий міністр, я примушу вас скоритися волі демократії і моїй владі! Я не даю згоди навіть обговорювати ваші зухвалі вимоги: всі вони є виявом тієї чи іншої форми вашого стремління до сепаратизму! Я сказав все!

– Ми можемо… тимчасом… – покірно прошепотів Петлюра, – зняти і пункт другий наших вимог: заміну командного складу тільки українцями…

– Я сказав все! – зойкнув Керенський.

– Але ж, – насмілився ще зауважити Петлюра, – пункт перший можна прийняти: в пункті першому лише констатується фактичний стан. Українізація армії відбувається стихійно, явочним порядком. Проти цього ви нічого не можете вдіяти…

– Забороняю! – знову зойкнув Керенський. – І наказую: спинити це неподобство!

Винниченко в'їдливо озвався з свого кутка – після двох келишків спотикача з зельтерською він набрався сміливості:

– А як же бути, Олександре Федоровичу, з п'ятдесятьма тисячами у Вінниці, Жмеринці і Проскурові? Адже виконувати ваші накази вони відмовились. Кого ж збираєтесь ви кинути на дільницю Збараж – Скалат?

Керенський мовчав, кусаючи губи. Зауваження було слушне.

На допомогу Керенському поквапився Терещенко:

– Ваші полуботківці вже продемонстрували свою «вірність» Центральній Раді. Хто поручиться, що й ці п'ятдесят тисяч…

В цю хвилину на порозі з'явився сотник Нольде:

– Останні відомості. Дозвольте доповісти?

Відомості були зовсім не втішні. Полуботківці ввійшли в місто. Богданівні перестріли два піші батальйони, але затівати сутичку з своїми не наважились. Перший батальйон на машинах прохопився до Третього авіапарку. Чи вони діяли там силою, чи була з авіапарківцями домовленість – невідомо, але й в Третьому авіапарку вони захопили автомашини й повантажили на них значний огнеприпас – патрони й гранати. Піші полуботківці в цю хвилину проминули Політехнічний інститут, погромивши по дорозі Шулявський відділ міліції.

– Чого ж їм треба? – простогнав Грушевський.

Сотник Нольде рапортував:

– За відомостями, які дістав штаб богданівців лінією свого зв'язку, полуботківці домагаються негайного і цілковитого задоволення усіх вимог Центральної Ради перед Тимчасовим урядом: автономії України і української армії. Тим-то богданівці і не схотіли чинити полуботківцям перешкод…

– Що ви сказали? Повторіть, що ви сказали!

Барон Нольде повторив. Він і сам був здивований до краю. Ще півгодини тому він думав вже про те, чи не зірвати тризуби і чи не почепити на місце погони? А тут, виходить, що повстання зовсім не проти Центральної Ради, а, навпаки, – за Центральну Раду проти Тимчасового уряду. Міф, блеф, фантасмагорія!