Розділ «Липень»

Керенський крикнув:

– Іскрограму Корнілову: зняти з фронту і кинути в Петроград кавалерійські, козацькі і механізовані частини!

Боголєпов-Южин відкозиряв, але повіки його холодних очей кліпнули: відкликати війська з позицій, оголити фронт! На таке не наважився навіть цар Микола, коли під удар революції було поставлено самодержавство в Росії, саму династію Романових. Серце офіцера-патріота пристануло… Та Боголєпов-Южин, член центральної монархічної організації «тридцять три», що єдиним своїм завданням ставила відродження абсолютної монархії в Росії, хутко собою опанував. Що ж, міністр-соціаліст, очевидно, мав рацію: краще впустити в Росію німців, ніж віддати владу черні і більшовикам.

Керенський запитав:

– Коли поїзд на Петроград?

– Поїзд на Петроград, ваше превосходительство, – Боголєпов-Южин вже не наважився вимовити «пане міністр», – увечері…

– Чорт!

– Але, передбачаючи вашу поспішність, ваше превосходительство, я наказав наготовити літак.

Корейському зсудомило щоку, і він закліпав очима. Літаком Керенський ще ніколи не літав. Це було… страшнувато.

– Але ж… – непевно проказав він, – авіапарківці всі – більшовики!

– Я подумав про це, ваше превосходительство! Літак чекає по той бік Дніпра, в Дарниці. Там стоять бельгійські і французькі авіамайстерні. Літак – бельгійський, пілот – француз.

– Ах, бельгійський і француз…

Це повідомлення заспокоїло міністра. Кінець кінцем, колись-таки доведеться спробувати польоту: наука і техніка нестримно посуваються вперед. Довіритися вітчизняній авіації міністр, звичайно, не міг, але ж іноземній…

– Машину! – наказав Керенський.

І він майже побіг через бузкову залу.

– Куди ж ви, Олександре Федоровичу? – кинувся Терещенко. В цю хвилину першою думкою в нього майнуло: збірку з півтори тисячі малярських шедеврів треба негайно вивезти за кордон, у нейтральні країни або США…

– Літак – двомоторний, біплан, на чотирьох, – тихо проінформував Керенського Боголєпов-Южин.

– Ах, так? – Керенський спинився на порозі. – Я беру вас з собою, панове!

Грушевський, Винниченко, Петлюра розгублено тупцювали. Вони не знали, що доповів капітан Керенському, не розуміли, що збирається він чинити, куди так поспішає прожогом?

Керенський міркував. Спочатку перевага була за ним, потім перевага стала за Центральною Радою, потім шанси зрівнялись. Але тепер події, що достигали в Петрограді, позбавляли його, Керенського, будь-яких переваг. Ні, розривати з Центральною Радою в цю хвилину не було розумно.