Розділ «Липень»

Двері до другої зали відчинились, і на порозі з'явилась Софія Галечко. Вона пантрувала тут-таки, за порогом, щохвилини готова до послуг. Зодягнута вона була, як і завжди, тільки тепер на комірі вилискували зірочки, а поруч ще й золоті тризубці: з дня утворення Генерального секретаріату військових справ абшитованому хорунжому Софії Галечко повернуто військовий ранг австрійського легіону українських січових стрільців.

Панна Галечко доповіла:

– Прошу пана презеса: поручик Нольденко при апараті. Він з'ясовує телефонічно. За хвильку буде точна інформація. До правди: десь на Сирці ся трапило якесь заворушення.

– Оберучева! – наказав Керенський. – Командуючого до апарата особисто! – Терещенко-син вихлястою, танцювальною ходою рушив виконувати наказ. – Де мій ад'ютант?

Хвацький корнет-кавалергард з'явився з других дверей, з іншого кінця анфілади, і виструнчився біля порога.

Та з-поза спини Галечко з'явився ще один офіцер – у френчі без погонів, з золотими тризубцями на комірі. Це був начальник розвідки і контррозвідки при Генеральному секретаріатові, поручик, тобто тепер вже – сотник, барон Нольде. Він рапортував:

– Заколот стався в полку імені гетьмана Полуботка. Причини заколоту і мета його досі невідомі.

Втім, про причини можна було здогадатись. Перший батальйон полку, відмовившись їхати на фронт, повернувся в казарми – і досі умовити його не пощастило. Очевидно, два інші батальйони, теж діставши наказ вирушати на фронт, воліли розпочати активні бойові дії, не виходячи за межі Києва.

А мета? Яка ж могла бути мета? Раз полк перебуває на території, підвладній Центральній Раді, раз він відмовився виконати наказ Центральної Ради, то – сумніву не було – він міг повстати тільки… проти Центральної Ради.

Грушевський вхопився за голову і сів. Повідомлення вразило його в самісіньке серце. Українські вояки повстали проти української влади – як він запише це на скрижалі історії України? Крім того, всі київські Грушевські походили з хутора Грушки. Це можна було прийняти як символ, і – дуже поганий символ…

Тим часом військові люди заходилися вживати заходів.

Телефоном поблизу, на другому ж поверсі, заволодів Петлюра. Він телефонував у Бендерські казарми – в штаб полку імені Богдана Хмельницького: до зброї! Вивести полк, перетяти шлях повстанцям, ліквідувати ексцес при самому початку!

До телефону на першому поверсі поспішив Керенський: нехай Оберучев виводить чотири школи прапорщиків, три юнкерські школи, жовтих кірасирів! Роззброїти, ліквідувати при самому початку!

Грушевський побіг за Керенським, Церетелі – за Петлюрою. Хоча були вони представниками супротивних таборів, одначе – кожна пара – членами однієї партії.

Церетелі вмовляв Петлюру:

– Товаришу! Як колега по партії, благаю вас – не робіть цього! Ваші богданівці можуть приєднатися до полуботківців, і тоді вибухне загальне повстання! Нехай краще діють російські частини Оберучева!

Грушевський умовляв Керенського:

– Олександре Федоровичу! На бога! Послухайте партійного однодумця! Якщо полуботківців приборкуватимуть російські солдати, інші українські частини негайно підтримають їх, і станеться загальне повстання. Нехай вже краще Петлюра посилає проти українських заколотників наші, українські, частини…

5

В бузковому залі залишилися тільки Терещенко-батько і Винниченко.