Розділ «Липень»

– Товариша Дем'яна Нечипорука рекомендує в партію більшовиків тюрма. Раз товариш хоче йти в партію під тюремним склепінням, то, мабуть, він знає, куди він іде і для чого. Все!

– Товаришу Нечипорук! – сказав головуючий Дзевалтовський. – Тобі слово: говори!

Всі примовкли, чекаючи. Сімдесят сім, притулившись один до одного на вологій тюремній долівці, не ворушились. Тиша запала в тюремному казематі.

Дем'ян звівся. Він мав щось сказати, але що саме сказати, він не знав. І він стояв та слухав тюремну тишу. Вже другий місяць вилежувався він тут – далеко залишився фронт, громи канонади, вищання мін, кулемети. Але тільки западала отака могильна тиша, він знову чув звуки фронту: канонада, кулемети, міни. Йому вчувалося, що стрілянина гримить отут, зразу за товстезними мурами старовинної в'язниці. Омана була такою виразною, що Дем'ян схоплювався і кидався до амбразур – чи не прийшов бій під самісінькі стіни тюрми?

Але то була тільки омана: три роки його слух вбирав стрілянину і громи фронту, і тепер підсвідомість повертала в могильній тиші цей звуковий міраж.

Дем'ян лягав і заплющував очі. Але тільки він склеплював повіки, зразу ж починав бігти: йому ввижалося, що він перебігає смертне поле під куполом смерті, плигає з вирви до вирви, і віяло кулеметних куль простилається між ним і небозводом…

– Ну? – запитав Дзевалтовський. – Що ти скажеш, Нечипорук?

Дем'ян розвів руками:

– А що казати? Сьогодні – я, завтра – другий: всім нам, доки живі, єдина путь – вписатись у партію пролетаріату й бідного селянина. Щоб, значить, звершити революцію. Революція, правда, кажуть, вже тут була – в лютому місяці – доки ми воювали на фронті. Хто його зна, може, й справді була – червоні прапори бачили, чули ораторів в порядку прєній, а революції… не примітили. Як на мене, то революцію ще треба робити. Прошу прийняти мене в партію більшовиків, щоб зробити революцію…

Соціалістична революція, справді, тільки починалась.

Був липень сімнадцятого року.

1957 рік

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!