Розділ «Травень, 2»

Вони розійшлись тихо, не мовивши більше ні слова, навіть не сказавши «на добраніч» на прощання, – тільки хитнули один до одного широкими крисами своїх романтичних капелюхів.

Постать П'ятакова зникла за рогом праворуч.

Тоді рушив і Винниченко – ліворуч: конспіратори завжди розходяться тільки один після одного і тільки в різні боки.

3

Винниченко йшов спроквола, тягнучи за собою трость, і на гравію стежки вона виписувала кривулястий слід. Навмання він підспівував банджо, що бренькало на розі:

Я стражду, я плачу,

Не выплакать горе слезами…

Він вийшов із скверу і перейшов через Велику Підвальну.

Не верю, не верю

Коварным наветам.

Не верю, не верю…

В меланхолійному, журливому настрою Винниченко спинився під крислатим каштаном на розі.

Під каштаном – прихилившись до могутнього стовбура, у невеличкому візку на чотирьох коліщатах – сидів інвалід без обох ніг. Він був у солдатській гімнастерці, солдатський кашкет лежав поруч на тротуарі денцем догори. В кашкеті – купка мідяків і поштових марок з штемпелем «имеют хождение наравне».

Шпулька не був інвалідом війни: ноги йому відрізано двадцять п'ять років тому – першим трамваєм Києва. Отже, він таки був київською меморіальною відзнакою. Проте він вважав за краще вдягтись під жертву світової бойні: хто його не знав, той щедріше кидав милостиню в кашкет.

За двадцять п'ять років жебрацтва безногий київський абориген поставив кількаповерховий «доходний» будинок на Бульварно-Кудрявській і прибутково здавав квартири чиновникам. Сам проживав у ветхому особнячку на Шулявці.

Крім того, ці чверть століття Шпулька виконував функції зв'язку між усіма бандами київських грабіжників – і це також давало йому чималий зиск. Каштан на розі Володимирської та Підвальної – то був фактично штаб бандитських ватажків.

Прислужувався Шпулька і революціонерам-підпільникам для різних, умовних, певна річ, передач, коли раптом втрачалася домовлена явка. І на цьому також робив сякий-такий гендль.

Служив він і в охранці.

– Здоров був, Шпулько! – весело вітав його Винниченко.

Не уриваючи бренькати на своєму банджо, Шпулька зиркнув на постать перед ним у чорному плащі і одвернувся.