Розділ «Травень, 2»

– Слухайте! – заревів П'ятаков. – Ми з вами, здається, домовилися вже не посилатись на Леніна, а то я пригадаю вам ще, як той же Ленін висловився про вашу порнографічну писанину!

– Добре, добре! – замирливо, але надто поспішно – щоб П'ятаков не здійснив своєї погрози – сказав Винниченко. – Не про те мова зараз! Мова про те, що проти українства – персонально ви а програма вашої партії, навпаки, обстоює принцип національного визволення так само, як і соціального! Отже, ви, як член партії, побудованої на принципі демократичного централізму, повинні коритися партійній програмі і виконувати її!

П'ятаков мовчки застебнув ланцюжок між двома лев'ячими головами на пелерині, насунув капелюх на очі і взяв палицю в руку. Подібно було, що він збирається йти, вважаючи розмову вичерпаною, і Винниченко примусив себе стримати свої пристрасті:

– Крім того, Юрію Леонідовичу, ви ж мусите знати, що наші домагання зараз зовсім скромні: ми вимагаємо тільки національно-територіальної автономії. Це менше навіть проти того, чого вимагає для України в своїх тезах Ленін і схвалила ваша партія… Пробачте! – похопився він. – Зірвалось: про Леніна не будемо згадувати. Тим паче, – додав він улесливо, – що зараз, перед з'їздом вашої партії, ще зовсім невідомо, хто ж очолить її після з'їзду – Ленін чи, може, П'ятаков…

– Чого ви ще домагаєтесь?

– Ми домагаємось ще… українських національних частин в армії…

П'ятаков сердито пирхнув:

– Армії існують для того, щоб воювати. А партія більшовиків, з думкою якої, – додав він єхидно, – ви почали так рахуватись, як вам відомо, – проти війни! І тут ви вже не можете відокремити мене персонально, як це ви весь час наполегливо підкреслюєте, бо вам добре відомо, що я – пораженець.

– Я теж, – скромно нагадав Винниченко.

– Що – теж?

– Пораженець. І вам відомо це ще з передреволюційних часів.

– Але ж тепер ви виступаєте за революційну оборону – разом з Центральною Радою!

– От іменно: разом з Центральною Радою, – м'яко зауважив Винниченко. – Вам відомі випадки, коли політика громадського органу не збігається з політикою всіх партій, які й складають цей орган: цілком аналогічно, як у більшовиків у Раді робітничих депутатів… – Винниченко журно зітхнув. – Політика Центральної Ради, цілком очевидно, не збігатиметься з політикою нашої партії, доки соціал-демократія не очолить Центральну Раду. Тому ми й робимо вам пропозицію, Юрію Леонідовичу: об'єднати сили – соціал-демократії української і російської.

– Допустимо… – вперше розважливо мовив П'ятаков. – Але ж ідея створення малоросійської, тобто – української армії, за умов війни, може бути спрямована тільки на дальше ведення війни?

– Допустимо, – сказав і Винниченко.

– Якого ж чорта! – роздратувався П'ятаков. – Що ж ви мені морочите голову! Значить, ви – за війну?

Але Винниченко поклав руку на коліно П'ятакову:

– Ах, шановний Юрію Леонідовичу! Ми з вами – не наївні молодики. Ми з вами чудово розуміємо, що здійснення в умовах війни українізації армії – це розвал російського фронту! От і чудово! – аж скрикнув Винниченко. – Нехай собі розвалюється! Ми ж з вами проти війни не просто з якихось там сентиментальних міркувань, вроді «Геть зброю» Берти Зутнер у перекладі Арцибашева! Ми з вами проти війни – як революціонери, в інтересах світової революції! Ваша ідея, Юрію Леонідовичу, «геть кордони», проти якої так ополчився, взиваючи її «імперіалістичним економізмом», той же Ленін… Ах, пробачте, це я згадав не навмисне! – ваша концепція, що соціалістична революція неможлива в одній країні, а лише в світовому масштабі, має собі прихильників і поміж національних соціал-демократичних організацій, не кажучи вже про анархістів! Уявіть собі: фронт розвалиться, німецька армія рине сюди; в Німеччині, де не буде стримуючих військових контингентів, вибухне антикайзерівське повстання, за ним неминуче прийде повстання в арміях Антанти, і таким чином…

– Тихо! – спинив його П'ятаков і озирнувся на кущі. – Поза кущами ходять люди!

Вони перечекали якийсь час, поки поза кущами пройшла якась закохана парочка, – Винниченко тимчасом тішив себе райдужними мріями: російська армія розвалиться, німецька армія розвалиться, а новоутворена українська армія залишиться боєздатною і гарантує ствердження самостійної української держави, – та П'ятаков сполохав його солодкі мрії: