Розділ «Травень, 2»

– Говорити просто, без… преамбул?

П'ятаков недоброзичливо глипнув на сусіду:

– Найпростіше. Прошу і настоюю на цьому!

– Будь ласка.

Винниченко поспіхом заговорив. Говорячи, він дивився не в обличчя П'ятакову, а кудись на кінчик його бороди. Борідка в П'ятакова була менша проти Винниченкової – цапина, і вуса на боки, кожний геть як чоловік і жінка, коли посваряться. Був П'ятаков рудуватий, з порошею сивизни.

– Юрію Леонідовичу! – мовив Винниченко. – Вас, звичайно, не повинно здивувати, що ми знаємо, що в своїй організації ви не маєте цілковитої підтримки. Та й відомо всім – хоч би й з газети «Правда» від другого травня, – що й у вашій партії ви не маєте зараз… абсолютного авторитету. Я маю на увазі виступ Леніна…

Винниченко мав на увазі – і вважав за потрібне наперед показати цей козир – виступ Леніна на Всеросійській квітневій конференції більшовиків у Петрограді. Обстоюючи принцип самовизначення націй та, зокрема, свободу відокремлення України від Росії Мілюкових, Ленін гостро засудив антиінтернаціоналістичні позиції П'ятакова проти визвольної національної боротьби. Кваліфікуючи їх ще в шістнадцятому році на еміграції як «імперіалістичний економізм», він тепер обізвав П'ятакова софістом, фразером, неймовірним плутаником з кашею в голові, який вже давно відступився від марксизму. Конференція дружно підтримала Леніна проти П'ятакова.

Та П'ятакову зовсім не кортіло ще раз вислуховувати переказ цього – ще й з вуст давнього партійного супротивника. Він сердито хмикнув і навіть вдарив палицею об пісок під ногами.

– Володимире Кириловичу! – різко сказав П'ятаков, поглядаючи кудись мимо Винниченкових очей, на кінчик його бороди. – Чи ви хочете, щоб і я нагадав висловлювання Леніна, коли ще в чотирнадцятому році він обізвав вас «претенциозным махровым дураком»?

Винниченко кашлянув.

Козир бито.

Хвилинку він помовчав. Потім заговорив знову:

– Звичайно, дорогий Юрію Леонідовичу, ваші позиції перед вашим Центральним комітетом стали б значно міцніші, коли б ви мали за собою більшість київських більшовиків, коли б високо стояв ваш авторитет перед іншими соціалістичними партіями…

– Коротше! – майже грубо урвав П'ятаков. – 3 чим ви прийшли?

Тоді Винниченко набрався духу і випалив зразу:

– Ми, українські есдеки, пропонуємо вам свою підтримку…

Пропозиція була зовсім неждана – при непримиренних антиукраїнських позиціях П'ятакова, і П'ятаков здивовано глянув на Винниченка, але зразу ж одвів очі геть. Втім, Винниченко встиг одвести свій погляд ще раніше.

– Не розумію! – буркнув П'ятаков.

Винниченко лагідно пояснив:

– Гадаю, ця пропозиція – зовсім у плані і вашого прагнення до єднання всіх сил соціал-демократії. Наша Київська Рада робітничих депутатів нині в руках меншовицького та есерівського проводу. Але коли б ми об'єднались, то здобули б провід. Вам ми допомогли б пройти на голову Київської Ради. Ми претендували б тільки на місце заступника голови…