Розділ «Травень, 2»

– Це – вузько! Це – сектантство! – схопився й Леонід П'ятаков, нарешті знайшовши привід кинутись у бійку.

Та Юрій П'ятаков не звернув уваги на запального брата: Леонід завжди заїдався, навіть за чайним столом, Юрій знову постукав олівцем по столі:

– Вважаю обговорення цього питання недоречним: тут не збори і не засідання комітету. Це – інструктивна нарада, і питання перед нами зовсім конкретне: виконати ухвалу комітету щодо роботи серед інтелігенції, і молоді зокрема.

– Чому ж ви забули про сільську молодь? – підхопився й Саша Горовиць. – І я пропоную доручити це мені – замість роботи серед інтелігенції!

П'ятаков зміряв його холодним поглядом:

– Але, Горовиць, ти ж сам нагадав нам, що ти… єврей! Я маю на увазі антисемітизм, який подекуди ще цупко вріс корінням у сільську периферію.

– Це невірно! – скрикнув і Затонський, нарешті, виходячи із стану спокою. – Антисемітизму в місті більше, як на селі!

Саша Горовиць якось знітився – він не знайшов, що відповісти зразу. Але поки він шукав відповіді, П'ятаков склав свій блокнот і заховав у кишеню:

– Нараду закінчено. Можна розходитись, товариші.

6

Вийшли зразу всі і спинились за брамою, щоб попрощатись. Минули вже ті часи, коли з підпільної наради більшовики розходились поодинці, озираючись, щоб не наразитись на шпика. Час конспірації минув, була пора – вперше на території колишньої Російської імперії – легальної діяльності партії більшовиків. Втім, організовувати легальну діяльність партії було не легше, як роботу в законспірованому підпіллі: перед партією розкритою лежала вся розбурхана країна.

Саша Горовиць попрощався першим і швидкими кроками – він завжди ходив дуже швидко, весь у пориві кудись вперед, – подався до рогу Бібіковського бульвару. Додому було йому не близько – на Поділ, а трамваєм Саша не їздив, ніколи не мавши зайвих сім копійок на квиток з двома пересадками.

Інші теж попрощались не затримуючись. Леонід П'ятаков звернув мерщій ліворуч, на Кузнечну, – щоб не йти з братом разом, щоб поспіти випити вечірній чай, доки надійде Юрій. Довнар з Лією рушили просто через сквер: вони сподівались ще поспіти в Купецьке зібрання на концерт піаніста Длуського.

Гамарник з Картвелішвілі пішли Караваївською: закінчити вечір вони вирішили в Печерському клубі на Собачій тропі.

П'ятаков і Затонський залишились удвох.

– Ти не поспішаєш? – запитав Затонський.

– А що? О дев'ятій у мене нарада у кравців, о десятій – у друкарів. Зараз, – П'ятаков подивився на годинник, – пів на дев'яту. Маю вільних двадцять хвилин. А що?

– Хотів перекинутись з тобою двома словами.

– Слухаю!

Затонський випростав широкі плечі, розгорнув високі груди, глибоко зітхнув.