Розділ «Травень, 2»

– Я думаю поголити бороду, – озвався Ян Гамарник. – Шукатиму стежки до шкільної молоді.

Але П'ятаков вже розвеселився і жартував далі:

– А от тобі, борода, всім бородам – борода, – звернувся він до Затонського, – зовсім особливе завдання! – Обличчя в Затонського, і справді, заросло бородою аж до очей, і скельця його вузеньких окулярів поблискували, наче очі тигра із хащів. Втім, вдачею він був зовсім лагідний, а в поведінці – навіть вайлуватий. – Тобі, певна річ, діяти поміж найбільш бородатих. Звичайно, – крім пана Грушевського. Твоя периферія: професура, поважні діячі, так би мовити – весь цвіт київської інтелігентської еліти… Оце і все!

Але Затонський теж не сприйняв жарту. Він блиснув пронизливим поглядом і лагідно промовив:

– Ти забув ще одну периферію, товаришу Юрій!

П'ятаков роздратовано глянув на Затонського: він не любив, коли йому зауважували, бодай – нагадували.

– Периферій, – сказав він, – багато. Але інтелігентських сил ми маємо обмаль, тому… А що, власне, ти маєш на увазі?

– Я маю на увазі село.

– Село? – П'ятаков здивувався. – Яке село?

– Не – яке, а взагалі село. Ми, більшовики, мусимо іти на село: там зараз коїться чорті-що!

– Ми – партія пролетаріату, – повчально нагадав П'ятаков. – Щодо дрібнобуржуазної селянської стихії, то завдання, які висуває перед нами проблема світової революції на даному етапі…

– Виходить, – гнівно гукнув Ян Гамарник, – що селянство ми віддаємо іншим партіям?

– Світову революцію пролетаріат робить не тільки для себе! – підтримав запально Картвелішвілі.

– Без селянства – цієї «дрібнобуржуазної стихії», – лагідно озвався, але подивився сердито Затонський, – годі й думати про соціалістичну революцію в нашій країні! Програма нашої партії…

– Програма нашої партії, – урвав його П'ятаков, бо не любив, щоб його самого уривали, – вимагає передати селянам помішицьку землю без викупу. Жодна інша партія не висуває такого тезису!

– Невірно! Землі селянам без викупу вимагають ще українські есери, принаймні – есерівська лівиця: вони заявили про це на селянському з'їзді, скликаному Центральною Радою…

– Демагогія! – презирливо скривився П'ятаков.

– Звичайно, – погодився Затонський, – демагогія з боку Центральної Ради, але ж зовсім не демагогія, а законний вияв насущних інтересів – з боку селянства. Ми, а не есери, повинні очолити боротьбу селянства за землю.

– Вірно! – гукнув Гамарник. – В Петрограді теж відбувається зараз «крестьянский съезд», і з доповіддю про землю виступив на ньому Ленін!..

– Ленін! Ленін! – знову роздратовано підвищив голос П'ятаков. – Ми зібрались тут не для того, щоб дискутувати з приводу ленінських поглядів. Доречніше буде, – відповів він Затонському, – коли ти це питання поставиш у Бош, на обласному комітеті: у нас, в міській організації, селян нема.