Розділ «Травень, 2»

Студент-грузин був старший проти інших, либонь – останнього курсу, і теж в пенсне, як і П'ятаков. Промінь призахідного сонця пробився крізь гущавину зелених хащів Ботанічного саду – нарада відбувалась у кімнатці на першому поверсі університету – зазирнув у вікно, блиснув на скельцях пенсне П'ятакова, переломився на скельця пенсне Картвелішвілі, і це було подібно, наче на мить схрестились дві рапіри і мигцем викресали іскру.

– Тобі, Лаврентію, – сказав П'ятаков, – теж буде доручення особливої ваги. Вчора на засіданні комітет вирішив широко розгорнути роботу серед молодих: під наш прапор потрібно привести революційну молодь. Ми утворимо «Спілку молоді». На тебе покладається написати проект статуту. Основу спілки мають складати, певна річ, молоді робітники, але мусимо втягти і шкільну молодіж. Роботу серед студентів, гімназистів та реалістів візьмеш персонально на себе.

– Добре, – зразу погодився Лаврентій Картвелішвілі. – Це дуже добре! Нарешті!

Всі заворушились, почулися схвильовані репліки. На заводах, у зв'язку з мобілізаціями до армії, працювало юнацтво, а учні середніх шкіл перебували під впливом «просвіт», скаутів та монархічної організації «Двоглавого орла».

П'ятаков залишився цілком задоволений реакцією наради.

– Ти, Горовиць, – звернувся він до Саші Горовиця дещо іронічно, – з шкільної лави – один з найбільших знавців марксизму, до того ж – запальний промовець. Тому за тобою лишаються прилюдні виступи в дебатах та дискусіях на будь-яких зібраннях інтелігенції, які скликатимуться в місті.

– Юрію Леонідовичу! – підхопився Горовиць з місця. – Я прошу направити мене для роботи серед пролетаріату!

– Виступатимеш і серед пролетаріату, – ухильно відказав П'ятаков. – Це з тебе не знімається. Але робота серед інтелігенції – особливе завдання тобі від комітету.

Саша Горовиць спалахнув:

– Інтелігенція, інтелігенція! Що це таке, справді? Народився інтелігентом, і це висить на тобі якимсь прокляттям! Я з інтелігенції пішов, щоб працювати з пролетаріатом!

– Покинь ти своє… народництво, Горовиць! – сердито урвав П'ятаков. – Перед партією – всі класи, і партія повинна пройти скрізь! І на всіх зборах, засіданнях…

– Забагато зборів та засідань! – гукнув Картвелішвілі.

П'ятаков глянув на нього обурено і зневажливо.

– А ти ж думав, як? Більшовик завжди повинен бути в масах і з масами! А де ж знайти масу інтелігенції, як не на мітингах та зібраннях?

Промінь сонця вже вислизнув за лутку вікна і не грав, скельця пенсне залишались і в П'ятакова, і в Картвелішвілі холодними, але все одно здалось, що схрестилися дві рапіри. Картвелішвілі запально гукнув:

– Я маю на увазі засідання і збори в нашій, більшовицькій, організації! Радимося ми багато, а діємо мало!

– Лаврентію! – пристукнув П'ятаков кулаком по столі. – Я закликаю тебе до порядку! – Він додав повчально: – Більшовицька партія тільки починає своє легальне існування, і живий обмін думок – це міст від теорії до широкої практики революції: тут зароджується наша тактика і наша стратегія. Зараз, на шляху мирного переходу від одного етапу революції до іншого, ми мусимо діяти словом. Оце й є наша дія. Особливо – серед буржуа…

– Але ж, – знову скрикнув Саша Горовиць, – у Києві всі знають, що я – з буржуазної родини! І це дає меншовикам привід для глузування! Я вважаю, що партії це не на користь!

– Це сектантство! – з обуренням скрикнув П'ятаков. – От я і товаришка Бош – теж непролетарського походження, але…

– Але ж я – єврей!