TextBook – Ваш літературний сюжет! – аж вискнув Грушевський. – У фізіології для цього поняття інакший термін! А вулична мова добирає для нього і зовсім недрукованих слів! Я, справді, завжди радив вам змінити ваш «сюжет», бо на вас починають ображатись усі інші частини людського тіла!
– Михаиле Сергійовичу! – Винниченко зблід, і його випещена борідка стала сторч. – Прошу не забувати, що зараз ми з вами…
– Ми з вами!
– …стоїмо на чолі відродження нашої нації!
– Нашої! Яка ж це, прошу вас, наша нація, коли ви продалися молохові російської плутократії!
– Пане Грушевський! – прошепотів, бо спересердя втратив голос, Винниченко. – Я б радив вам бодай слухати, що ви говорите!
– А я, пане Винниченко, раджу вам слухати, що говорить про вас наша нація: ви – перекинчик! Ви перекинулись у російську літературу! Ви почали писати вже й російською мовою!
– Пане професоре, – спробував гідно відповісти Винниченко, – вам достоту зрозуміло, чому таке трапилось: українські видавництва сплачують надто мізерний гонорар, а я – не домовласник…
Грушевський аж підстрибнув на місці:
– Прошу сказати, що ви маєте на увазі? На що натякаєте?…
– Ви закликаєте всіх прийти нації на допомогу, а самі десять років не сплачуєте внесків у «товариство національної запомоги»! Дарма що протягом цих років поставили собі – крім будинка на Паньківській – ще й будинок на п'ять поверхів на Бібіковському бульварі і тепер лупите три шкури комірного з ваших квартирантів!
Порятувати справу самовіддано кинулась Софія Галечко. Прегарними плечиками вона розсунула забіяк і мило посміхнулась спочатку шефові – Грушевському, потім підшефові – Винниченкові:
– Пане презесе! Пане субпрезесе! Засідання ся продовжує!
І дарма що була тільки підлегла, отже, мала б триматися на поштивій дистанції, дозволила собі лагідно підштовхнути обох до дверей. Винниченко так і не встиг перехопити бутерброд.
Втім, перед дверима все ж таки трапилась затримка.
Дійшовши до порога, Винниченко чемно, з ледь примітним погордливим джентльменським поклоном, відступився, запрошуючи Грушевського – старшого віком, вищого станом, та й з огляду на суперечку, яка відбулась щойно, – пройти вперед. Одначе Грушевський миттю збагнув, що такий вияв ввічливості у розпалі ущипливої балачки слід приймати тільки як образу. Тому він хутко відступився і картинно вихилився, запрошуючи пройти першим – Винниченка. Тоді й Винниченко відчув, що таким фіглярством йому знову завдано найтяжчої образи. Він пристукнув закаблуками, наче гусарський корнет:
– Після вас!
– Прошу попереду! – Грушевський шаркнув ніжкою і собі.
– Але ж прошу…
– Ні, я прошу вас…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Травень, 2“ на сторінці 13. Приємного читання.