Розділ «Травень»

Він здивований, але здивований приємно: дядько, шуряк, йому на позиції ще ні разу не писав.

– Максим Колиберда…

– Диви-но! – Це вже, справді, зовсім дивно. – То ж шуряків сусіда. Я його, може, раз за життя і бачив, як перед війною з батьком у Київ до лаври на прощу ходив…

– Андрій Іванов, Василь Боженко, Федір Королевич…

Дем'ян здивовано зводить плечі. Його увага, нарешті, привертається до листа. Що за люди? Про таких чує вперше. Чого це вони, незнайомі, пишуть йому листа?

– Слухай! – раптом скрикує Дзевалтовський. – Нечипорук!

Він рвучко відштовхується спиною від стовбура грубезного граба, до якого стояв прихилившись. Лист він бгає в руці і неуважно суне його собі в кишеню, наче свій. Якась гаряча думка враз пронизала його. Про лист він забув, але слова, мигцем вхоплені з листа, народили в нього цю гарячу думку, яка пронизала його раптом: «Нехай російський солдат викликає німецьких солдатів на братання!»

– Ходім! – кидає Дзевалтовський і біжить по стежці – туди, до позицій. Дем'ян розгублено поспішає за ним. Вгя не збагне, що трапилось, але якась надія зогріває йому серце: Дзевалтовському щось раптом спало на думку!

А Дзевалтовський біжить, випереджаючи носіїв з гнилим сухим борщем і з сталевими поросятами на плечах, біжить, інколи штовхає когось і дістає лайку навздогін:

– Помалу! Гей, господин прапорщик, підтягни штани! Тю, ще один! Куди це вони так скоро? Вмирати біжать, чи війна закінчилась?

Братання! Ну, певне ж – братання! Як він не подумав зразу про це? На Перше травня, наприклад, солдати вийшли з окопів з білим прапором: «Камрад! Герман – камрад!» З буханцями хліба і з махоркою в капшуках. І німці вийшли теж і міняли хліб на шоколад, махорку – на сигарети, байдуже, що на що: то була не комерція, а вияв симпатії, спільної ненависті до війни, солідарності. Братання на фронті, до якого закликає партія більшовиків!

Ах, як же потрібна була порада, – і от цю пораду вони мають. З листа, що одержав з дому солдат Нечипорук – від батька, дядька, сусіди і ще якихось невідомих товарищів. Порада: братання!

Дзевалтовський біжить, і Дем'ян ледве поспіває за ним.

7

За півгодини над другою лінією гвардійських окопів звився білий стяг – на двох багнетах, наче транспарант в час вуличної демонстрації. Він був зроблений з кількох солдатських бязевих рушників, нашвидкуруч обкиданих суровою ниткою з солдатського окопного ужитку. На плакаті був напис розмоченим хімічним олівцем: «Брюдер! Браття!» В бінокль з німецьких окопів це можна було добре вчитати. І зразу, наче сміючись з посвисту куль, в російському окопі заграла гармонь: «Вдоль да по речке, вдоль да по Казанке». Хор застуджених солдатських голосів підхопив шпаркий мотив.

Німці зразу збагнули, що воно таке, і віяло куль враз перестало сікти бруствер. Кулемет, звичайно, рокотів, але кулі летіли тепер «по молоко».

І якась німецька пісня теж подала голос. Кулемети вторили їй. Але то також був тільки голос – спеціально для начальства: війна відбувається далі, кулемети стріляють – чого ж вам треба? Кулемети стріляли в ясний божий день.

Та на заваді були ще гармати. Смертна зона, нічийна земля, була в штабі акуратно пографлена на квадрати, і артилеристи повинні були неодмінно ці квадрати прострілювати, хай там хоч що. Для того, щоб від обстрілу звільнився якийсь квадрат, потрібно було, щоб той, з чийого боку б'є артилерія, – першим вийшов з свого окопу. Коректувальники в стереотруби побачать своїх, – і по своїх артилеристи не будуть стріляти: їм же зовсім просто пересунути попадання на один-два квадрати вбік…

І німці звелися перші. На далекому німецькому бруствері з'явився солдат. Він вимахував білим прапором.

Тієї ж хвилини Дем'ян вистрибнув на свій бруствер. За ним на бруствер висипали зелені гімнастерки. А на німецькому – вже маячили густо сіро-блакитні мундири.