Розділ «Травень»

– Ах, це ти… здається – Нечипорук? – флегматично каже поручик, пересвідчившись, що перед ним, наче виходець з того світу, стоїть солдат з роти, яка от вже дванадцять годин лежить накрита вогнем. – Ну, що там? Як?

– Сорок полягли, тридцять поранені! – злісно рапортує Дем'ян. – Чому нас не підтримали, ваше благородіє?! – раптом аж скрикує він з мукою і обуренням. – Чому друга і третя не вийшла, як домовились? Сукини сини!

Поручик знизує плечима.

– Наказу не було, – каже він, сердитий, що його одірвано від цікавого читання.

– Ваше благородіє! – вже репетує Дем'ян. – Падлюцтво це! Люди загинуть всі! І герман же в атаку може вдарити! Треба артилерію запросити! Дзвоніть у полк, ваше благородіє! Або дозвольте, я побіжу. В штадив, як живий свідок, сказати б…

Поручик Нольде знову знизує плечима – прискіпався цей божевільний солдат: де таке видано, щоб у дивізії доповідав рядовий? З цією ідіотською революцією все перемішалось!

– Біжи, катай, – дає він індиферентну згоду. – Катай, коли ніг не шкода. На тебе там тільки й чекають…

Дем'ян зривається і біжить – по солдатських тілах, що поприпікались де попадя в тісному пролазі.

А поручик Нольде, втретє знизавши плечима, занурюється знову в розгорнуті перед ним сторінки: ліфчик розстебнуто, оголено молоду, затужавілу в пристрасті дівочу грудь…

Дем'ян біжить і сипле прокляттями – в бога, в міністра Тома і навіть в саму революцію! Продали солдатське життя! Сухомлинови! Мясоєдови! Ах, яка сволота! Правду прапорщик Дзевалтовський казав: повернути штики на своїх генералів…

5

Поручик Нольде тим часом вже дочитав до того місця, де навіть у Арцибашева йдуть тільки крапки, і сердито захлопнув книжку. Завжди в тих книжках тільки отак: на найцікавішому місці – крапка, крапка і крапка… Роздосадуваний, він позирає в спину солдатові, що біжить, мов несамовитий, аж поки той зникає за вигином траншеї. Тоді, вчетверте, поручик знизує плечима: і чого єрепенитись? З чого тарарам? Все на світі – єрунда, і любов – ігрушка, все на світі чепуха, а війна – петрушка.

Поручик Нольде був, либонь, останній з кадрових офіцерів у корпусі, що досі, за три роки війни, затримався ще в чині поручика. За табелем, бути б йому вже давно підполковником. Але ж – два розжалування і два рази – знову, спочатку, до поручицького погона. Це, знаєте, не всякий зуміє! Перший раз зірвали погони за розтління малолітньої. Другий раз – не заплатив картярського боргу, ще й по фізіономії з'їздив паршивого корнета, – чорт, не повезло, – князя Оболенського. Теж зірвали погони і знову в дисциплінарку. Тепер – тільки знову третю зірочку почепили, нате, здрастє вам, – революція: кажуть, чини й зовсім скасують.

Ну й плювать! Поручик Нольде плює на все. Він не вірить ні в сон, ні в чхання, ні в чини, ні в ордени. Не вірить ні в війну, ані в мир. Ні в перемогу, ані в поразку. Ні в революцію, ані в контрреволюцію. Навіть і в те, що він – барон, не вірить. Батько, звичайно, бароном був: про це поручик Нольде сам читав відповідні папери з гербами. Але татуньо був старою руїною, відколи поручик пам'ятає світ. Що ж, поручика лелека під качан капусти мамуні підкинула? Війнула, мабуть, хвостиком десь під кущем люб'язна мамуня – і привела поручика Нольде на світ від якогось заїжджого гусара, а то й власного форейтора… І правильно! Браво, мамуньо! Що на світі є? Баба, три зірочки – шустовський коньяк, шмендефер з накрапленою колодою карт – та й вже! А решта – міф, блеф, фокус-покус – чорна магія! Все! Хоч би й ця сама війна – за віру, царя і отечество, а тепер – здрастє вам, – за свободу і революцію!

Щоправда, війна, сама по собі, не викликала в поручика Нольде якихось принципіальних заперечень. Війна – це було навіть здорово! Хіба за мирного часу все так дозволено, як на війні? Дівчата – в щойно захопленому ворожому місті, партнери-фраєри з безусих прапорщиків, вчорашніх гімназистів, яким все одно жити на світі, як підрахували великі статистики, тільки сорок вісім окопних годин, отже, всі підйомні, екіпіровочні та подвійне фронтове утримання за три місяці наперед – можна програвати за один, останній в житті вечір… Такого за мирного часу ніколи не може бути. Війна, кінець кінцем, це вже не так і погано. Єдине завдавало прикрості поручику барону Нольде: не було в окопах ванни з гарячою водою. А життя без ванни з гарячою водою після доброї пиятики поручик барон Нольде зневажав.

Хе! Цікаво все ж таки, як потурять зараз з штадиву цього звомпілого від дванадцятигодинного вогню солдата, як його… Нечипорука? Побіг, бачте, щоб порятувати ще півста таких же мужланів, як він сам. Подумаєш – півста! Велика статистика підрахувала, що російська армія вже поклала на олтар вітчизни аж десять мільйонів отаких ідіотів-мужичків. Подумаєш – ще п'ятдесят! Наказу йому! Хе!

Наказ ще вчора ввечері був – тільки та нещасна рота – з своєї дурної голови, через довгий язик того французика із Бордо – осатаніло поперла на рожен! Наказ був такий. З огляду на те, що сили другого ешелону відмовились викинутись на бросок, щоб підтримати наступ першого ешелону, – розпочаті дії засуджено на провал. Тому їх відмінити. Це – по-перше. По-друге, з огляду на те, що під рясним огнем допомога вогнеприпасами, харчами та медикаментами протягом дня пов'язана з великими втратами людьми та майна, – допомоги роті до вечора не подавати. По-третє, якщо до вечора рота з відчаю не передасться німцям у полон, і якщо до вечора від роти залишаться ще живі солдати, – подати їм, з настанням темноти, ракетою сигнал: залишити здобутий рубіж і повернутись на вихідні позиції.

6

Дем'ян виповзає з окопів за висоткою 197. Тут вже зовсім безпечно, тому під захистком згірку розташувались кухні – з-під покришок казанів смачно парує.

Перший поштовх – до казана! Хіба кашовар відмовить, коли побачить перед собою земляка з голови до ніг у ґлею та багні: ясно – прямо з переднього краю!