Розділ «Травень»

Обурені вигуки не дали йому говорити далі:

– Як не продовжувати? Для цього ж повернулись! Ти що – здурів, Боженко? Геть Боженка! Перекинувся!

– Товариші! – розмахував кулаками Боженко. – Дайте ж сказати! До порядку! Вимагаю партійної дисципліни! Ти чого репетуєш, П'ятаков Леонід? Цить, Примаков!..

Нарешті йому пощастило спинити гамір.

– Я пропоную не продовжувати збори… та цитьте ви, їй-право, що за безладдя? Не продовжувати, бо збори вже ухвалили резолюцію. А пропоную відкрити нові збори, чергові. І головою обрати Ваню-маленького, товариша Смирнова!

Пропозиція була зустрінута оплесками:

– Вірно! Нові збори! Смирнова на голову!

– Давай, Ванічко, сідай за столик, бери дзвіночок у ручку, відкривай засіданнячко!

Смирнов був маленький на зріст, мініатюрний, і товариші, коли дражнили його, всі речі, жартуючи, називали неодмінно зменшеними, здрібненими, неначе дитячими, іменами. Івана Федоровича це доводило до сказу. А роздражнити Смирнова зараз потрібно було доконче, бо тоді він робився скажений, і вже ніхто не міг встояти проти нього.

Збори ухвалили: добитись рішення Ради фабзавкомів міста, щоб відрядити завтра ж до командуючого військовим округом, полковника Оберучева, делегацію – на чолі з Івановим і П'ятаковим – вимагати зброї для робітничих дружин.

Сімнадцятий рік доходив своєї половини, від дня Лютневої революції минуло три місяці, але революція фактично тільки-тільки починалась. Соціалістична революція, до якої закликав Ленін і Центральний комітет. Її прагнув робітничий клас, і почин вона брала собі в самому авангарді робітничого класу – в партії. То був трудний, але великий почин, і попереду слалася йому не легка, але добра путь.