Розділ «Травень»

– Хто то? – гукнув Оксентій.

Скулена постать на землі під стовпчиком не обізвалась. Але вже признати можна було й так: два кроки далі німо стовбичила друга постать: Греччина, Тимофійова Ганна. Вона тихо плакала, утираючись ріжком білої хустинки. Мабуть, знову тягла свого чоловіка з похмілля й пристанула, притомившись.

Оксентій схилився над матросом. Йому, людині поважній, саме й личило виговорити непутящому сусідові, всовістити його. Але коли вже й руку поклав Тимофієві на плече, слова в нього чомусь вийшли зовсім інакші й про інше.

– То як же буде, Тимофію? Ти мені скажи! Ти ж таки чоловік бувалий, по морях-океанах плавав, світу побачив. Скажи, Христа ради, наріжуть людям землі чи так і не наріжуть?

Тимофій Гречка, що сидів, спершися ліктями на коліна, лице поклавши між долоні, раптом ухопився за голову, застогнав і захитався, неначе йому враз заболіли зуби:

– Друг! – крикнув Тимофій Гречка, і стільки горя було в тому крикові. – Браток! Можеш зрозуміти – сам ні чорта не розумію! Не так треба, а як – не знаю! Контра все, паразити, а навпроти – тільки наша проклятуща темнота! О-о-о! – застогнав він і захитався дужче. – Чи в пень головою, чи пана палити! Вже й сам не знаю…

Меланя сахнулась від таких слів і захрестилась: свят-свят-свят! А зляканий Савка на руках у Домахи заверещав спросонку, Домаха мерщій почала його зацитькувати та захитувати. Але Савка не нишкнув і аж заходився.

Оксентій стояв приголомшений, не добираючи слова.

А немовля репетувало на весь світ.

– А ти йому циці дай, циці! – гаряче підказувала Вівдя.

– О-о-о! – стогнав хитаючись матрос Тимофій Гречка, що дванадцять годин стріляв з гармати по «Гебену» і «Бреслау». – За що кров проливали? За що боролись? Матері вашій… з стонадцяти орудій… огонь! Огонь!

Хай живе свобода!

1

Це був у Києві день торжества вільного самовизначення – свято готування до першого всенародного волевиявлення.

В цей день – на здійснення найвищого громадянського права і на підставі статті 52 Закону про вибори, – оголошено початок підготовки до виборів нової, революційної Думи – замість дореволюційної, складеної ще за царя, з цензових представників. Нову, революційну Думу належало всенародно обирати з представників від усіх партій. Про день самих виборів мало бути повідомлено пізніше.

Крім того, в цей день обнародувано ухвалу Тимчасового уряду про те, що з огляду на потребу підперти завоювання революції міцною фінансовою базою, оголошується всенародну передплату на «Позику свободи».

Ще вдосвіта сотні київських середньошкільників розійшлись по всіх кварталах міста, – і на ранок столиця України прибрала зовсім незвичайного вигляду. Не лише афішні тумби, але й усі стіни будинків у центрі та паркани на околицях з першим променем вранішнього сонця зацвіли плакатами, афішами і аншлагами.

На плакатах – на тлі величезного червоного прапора – була намальована прегарна дівчина в шатах барвистих, і постать її вибагливий художник скомпонував так, що прапор сам собою перепадав у довгий, звивистий шлейф елегантної дівочої сукні: дівчина була, власне, зодягнута в прапор і символізувала «Свободу».

Під цим пишним плакатом наліплено афішу – офіціальне оповіщення комісії по готуванню виборів. В оповіщенні один за одним були видрукувані списки зареєстрованих кандидатів. Списки російських партій надруковано російською мовою, українських – українською, польських – польською, єврейських – єврейською; в разі партії виступали в блоці, такий список друковано чотири рази вряд, усіма чотирма мовами.

На стінах будинків, на парканах та ліхтарях рясніли ще й аншлаги усіх можливих барв. І барви аншлагів були аж ніяк не довільні, а суворо регламентовані – за партійністю кандидатів. «Ви голосуватимете за список номер один!» закликали блакитні аншлаги партії есерів. «Ми голосуватимемо за список номер два!» заявляли рожеві аншлаги есдеків-меншовиків. «Голосуйте за список номер три!» запрошували жовтенькі аншлаги партії народної свободи. «Готуйтесь віддати свій голос тільки за мій список, за мій номер, за мій колір, за мою партію!» умовляли аншлаги вільних громадян усіма барвами спектра.