TextBook – Давайте, люди, – казав він таким собі воркітливим, як у кота на пічці, голоском, – заложимо «примирну камеру» з представників. Нехай «камера» і вирішає. Он у Макарові, у пана фон Мекка, «примирна камера» всі справи по компромісу, слово таке є, вирішує. І в пана Родзянка в Бабинцях. А Родзянки – вони ж міністри: наперед про все догадуються! Панова пропозиція: нехай вже восьма частка вам…
Люди м'ялись. Восьма краща, як дев'ята. Але ж сьома була б ще краща. Люди чухали потилиці. На вигоні примовкло. Стало чути, як мостом через Здвиж котились якісь вози, уривками долинала пісня. Москалі чи що? Дівчата потихеньку присунули ближче до шляху.
– Ну? Надумались, дядьки? Від двох кіп – п'ятнадцятка. Чи чуване таке за старого режиму? За царя п'ятнадцяту від двох з половиною брали!
– На півкопи – півснопа пользи від революції! – глузливо відгукнувся Вакула Здвижний і проказав недобрі слова.
Тим часом від мосту через Здвиж, з Київського большака, викочувався віз за возом. Коні трусили дрібною риспо, на возах сиділо повно людей, і то з-поміж них сплескував спів: «Ой видно село, широке село під горою…»
– Що то за люди? – питалися бородянці одне в одного, придивляючись крізь сутінок. – Москалі чи що? Співають по-нашому, а пісня наче й не по знаку…
Та дівчата вже роздивились. На кожному возі біля фурмана сидів один справжній москаль, а далі було повно немовби й москалів, тільки ж якихось не наших: не в зелених гімнастерках, а в сірих тужурках, і на голові мали не кашкети, а якісь чудернацькі макітерки денцем догори.
– Тю! – плюнув хтось. – Таж то австріяки!
– Полонені! Полонені! – вискнула дітвора і чкурнула до шляху.
Савранський зняв капелюха і широко перехрестився: слава Богу, нарешті, приїхали-таки!
Австрійських полонених для збирання врожаю граф Шембек зажадав від комісара Тимчасового уряду вже коли, але все не було вільних, а пан Емануїл Стефанович Свейківський з Кашперівки на Таращанщині, де розташовано полоненську дивізію для польових робіт, ніяк не згоджувався позичити графу бодай зо дві сотні. Тому й говорив зараз Савранський до людей ласкаво, умовляючи їх. Добре, що ще не договорився! Тепер граф Шембек буде з хлібом, а люди…
Савранський гукнув вже не вуркітливо, а грізно:
– Авжеж, австріяки! Убиратимуть за самі харчі. А ви собі… як знаєте. Не хотіли по-доброму пристати на дев'ятий.
5
З большака викотився один віз і вкотився між крайні хати в село, тоді другий, третій, четвертий…
Боже! Люди стояли розгублені. Оце так так!
П'ятий, шостий…
– Ціла рота! – обчислив Вакула Здвижний. – А будьте ви прокляті! В наступлєніє на наш хліб ідуть! Мало вам війни на позиціях, так і тут поперек нашому життю стаєте…
Жінки в облозі заголосили, запричитали.
Савранський пхнув фурмана в спину:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Травень“ на сторінці 19. Приємного читання.