Розділ «Травень»

На хвилину в натовпі стало тихо. Люди зніяковіли. Справді-бо: годилося б із червоним прапором по случаю революції… Тимофій, хоча й перебрав, – а до діла каже. Зразу видно, що – матрос: гвардія революції! Так і в газетах писалося! Ну, хильнув чоловік, – хто не перехиляє? Самогонки ж тепер – море. Ну й плаває по морю матрос. Надміру, кажете? А ви б спробували самі проти дредноутів «Гебена» і «Бреслау» у залізній башті біля гармати дванадцять годин, води не ковтнувши, бій вести! Ребра виламані, в голові контузія, в усі барабанка лопнула! Єгорія йому почепили! А ви кажете!

– Вірно! Правильно! – загукали з натовпу. – Нехай старшина на старе не верне! Ура Тимофію Гречці, матросу!

Тимофій Гречка тимчасом водрузив прапор на самій бричці. Він устромив держално в ту мутру біля передка, куди фурман уставляє батіг. Прапор став трохи нахилом і затріпотів по вітру, лоскочучи коням спини.

– Мух відгонити добре, – глузливо гукнув Омеляненко. – Треба б собі такого, щоб ґедзі до коней не підступалися!

Статечні дядьки запхикали: той Григор завжди насмішить!

Водрузивши прапора, Тимофій враз заспокоївся і споважнів. Він сплигнув з брички на землю, встановив безкозирку на брову, підтяг кльоші, віддав честь прапорові і попростував до гуртка фронтовиків: нехай і сухопутна снасть, а все ж таки – своя братва, разом кров проливали, – вони на суші в окопах, а він – «на канаві». «Канава», по-моряцькому, – море. Фронтовики зустріли Тимофія радо: гупали кулаками в спину, совали безкозирку з брови на потилицю і знову з потилиці на брову. Заводій гуртка фронтовиків безногий Вакула Здвижний вийняв з закладеної порожньої холоші штанів сороківку, заткнуту кукурудзяним качаном, і запропонував Тимофієві:

– На, браток, хильни. Для заспокоєння. Партійний будеш, чи так – від щирого серця?

Старшина тимчасом оголосив порядок денний.

– Чи будуть які запитання?

Запитання були і неабиякі.

Першим таки вирвався Оксентій Нечипорук.

– Вопрос! – гукнув Оксентій. – Так чи наріжуть людям землі, чи не наріжуть? І – задурно чи ні? І – чи зараз – поки панський хліб не зібраний, чи згодом – коли пан обіжнуться? Бо коли, сказати б, наріжуть, а свого зерна нема, то й…

– Дядьку Оксентій! – урвав старшина. – Постривайте лишень! Різати чи не різати – про те, як сказано, вирішать Установчі збори. А друге, – ви ж таки зразу двадцять запитань навернули, а треба порядку додержувати. В кожного ж своє запитання є, а ви, дядьку, зразу за всіх…

– Нарізати! – зарепетував Тимофій Гречка. – Зразу й нарізати! З панським хлібом! А ми вже самі викосимо! Земля селянам, фабрики робочим! Геть буржуазію! Паразитам амба!

Це було – як посвист на аврал. Загув цілий вигін – нарізати, зразу ж з пшеницею! І марно старшина та голова земкому переривались, закликаючи людей до порядку. Жінки на облозі теж зняли ґвалт.

Григор Омеляненко намагався настановити людей на розум:

– Та бійтеся Бога, люди добрі! Земля без устройства і під цвинтар – невдобна! Попервах треба Установчі збори, щоб закон написати!

– А коли ж вони, ті Тимчасові чи пак, Установчі збори будуть? Чи ж довго закон написати? Он писар за день по п'ять законів переписує! Що Установчий чи пак, Тимчасовий уряд собі думає!

– Геть Установчі збори! – гукав Тимофій Гречка.

Фронтовики, дарма що сухопутна снасть, його заодно підтримували: