Розділ «Травень»

– Подумаю, – сказав Оксентій, відвертаючи обличчя від аркуша і відхиляючи олівець. – Нехай потім… після сходки…

– Після сходки! – фаркнув Омеляненко. – Після сходки запис закриємо, бо ж делегата оберемо. Твоє діло, як хочеш. До хазяйського гурту кличемо, а там – твоє діло. Добровільно – так і в об'яві сказано…

Григор Омеляненко почав згортати папір.

– Постривай! – зупинив його Оксентій: серце йому закалатало – а що коли не впишеться, то й не наріжуть, як ділитимуть землю? – Скорий який! Я хіба проти кажу? Кажу: подумати треба, обмізкувати. Діло ж таке… А ти вже той…

Софрон потиснув батька за лікоть:

– Пишіться, тату! Глядіть, всі пишуться, хто з землею. За людьми не пропадемо…

– А ти помовч! Молодий ще підказувати!

Омеляненко тримав папір у руці. Він знизав плечима:

– Моє діло – запропонувати, поскільки мені довір'я виказано, бо в Києві був і до Центральної Ради заходив…

– Ну й що кажуть? – жваво поцікавився Оксентій. – Як предполагають: нарізати чи не нарізати землі? Що порадили?

– То діло дальше – нарізати, – ухильно відказав Омеляненко. – Спершу треба, щоб було кому боронити наш хліборобський інтерес. А в Центральній Раді відомо, лозунг який: земля селянам, вопче… Пораяли мене фундатором стати…

– Фундатором? – Оксентій такого слова ще не чув.

– Атож, – фундатором філіалу.

– Філіалу? – І такого слова Оксентій не знав. Нових слів тепер пущено хто й зна скільки!

– Атож, – знову поважно підтвердив Омеляненко. – Ініціатором.

Оксентія скропило потом. Хай йому грець! Ніяк не второпаєш, що за тими новими словами стоїть: цяця чи кака?

Нові слова над міру хвилювали й тривожили Оксентія Нечипорука. Щоб тими незрозумілими словами та не обдурили мужика! Ех, треба було в городі, в шуряка Івана, розпитатися як слід: вони, арсенальці, до всього поняття мають. Другий раз, як поїде Оксентій до Києва, неодмінно скаже шурякові – нехай складе йому таку грамотку, як ото в церкві на часточку подають, і впише в неї всі, які тільки є, нові слова, заведені від революції, і розкаже Оксентієві, що означає кожне. Фундатор, філіал, ініціатор! За царя такого слова не було – од революції це слово пішло… А хто його знає, що потім вийде? Он у п'ятому році, теж говорили-балакали нове слово: конституція! А тоді нагнали козаків і гайда народ лупцювати. Ще й приказували: оце тобі конституція, оце тобі конституція…

– Ну, то як? – вже нетерпляче запитав Омеляненко. – Чи до вечора перед тобою стовбичити? Не такий вже й хазяїн! Бігати за тобою не будемо. Так просто, як до всіх людей говоримо, які землю мають. Бо ж за земельний інтерес…

– А! – Оксентій вдарив руками в поли: слова «за земельний інтерес» подіяли на нього магічно. – Давай, Григоре, твого олівця!

– Омельку! – гукнув Омеляненко. – Підставляй аналой!