Розділ «Глава 8 Рай земний»

– Знаєш, душа моя, напевно, не турбуйся про те, щоб наказувати. Я сама про все за тебе розпоряджуся… Вірніше, за нас двох.

– Про що ж ти розпорядишся, моя панночко?

Імператриця обдарувала свого ненаглядного фаворита найчарівнішою посмішкою, на яку тільки була здатна, потім пустуючи, немовби малолітнє дівчисько, прийняла гордовиту позу й рішучо продекламувала:

– Розпоряджуся негайно ж, щоб ледь потеплішає – дороги до ладу приводити, розширювати, мости зміцнювати! Оскільки Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна Малоросію відвідати бажає, а саме, хутір Леміш – батьківщину свого коханого Олексія Розума! А також інші малоросійські міста. Отак, душа моя: тільки-но достатньо потеплішає – їдемо до тебе в гості!

Але оскільки розгублений від повної несподіванки фаворит убито мовчав, государиня перепитала:

– То що ж, душа моя, чи згоден прийняти в себе на батьківщині государиню імператрицю, чи ні?..

Звісно ж, Олексій був згоден – ще б пак!!! У пориві почуттів упавши на коліна, він приникнув губами до ніжного зап'ястка правої руки своєї ненаглядної панночки. А государиня все так само лагідно посміхалася, сидячи на розкішному ліжку…

Вийшовши з опочивальні Єлизавети Петрівни, Олексій негайно ж написав матері, щоб до приїзду шляхетної гості готувалася й сама Розумиха, і керуючий його маєтками, дарованими Розумам монаршою милістю. Зятям, дядькам і всій іншій рідні, хто побажав би бути представлений Її Імператорській Величності, велів зібратися в Леміші, де й чекати візиту. Подумавши трохи, додав до послання: суворо заборонити будь-кому з родичів хизуватися близькістю з фаворитом государині – бо замість милості буде ослушнику опала!..

Ледь установилася тепла погода, почалися ґрунтовні приготування в дорогу: ще б пак – адже відправитися в подорож вирішила сама імператриця! Палац гудів і стогнав. Але найважливішим питанням усе-таки залишався остаточний вибір персонального складу «депутації». Головне: хто відправиться в «малоросійський бон вояж», окрім Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни й її фаворита Олексія Розума? От над чим в основному сушила голову імператриця…

– Олесеньку, душа моя, може, візьмемо із собою Петрушу, га?.. – починала зазвичай государиня.

– А його навіщо? – одразу цікавився Розум, який не міг уторопати, що робити в поїздці Великому князеві Петру Федоровичу.

– Нехай на землю свою подивиться. Він, Олесеньку, Росію ой як не любить – то, можливо, Малоросією зацікавиться?! Як думаєш?..

– Не знаю, панночко моя ясна, не знаю… – знизував плечима фаворит.

– Візьмемо із собою Великого князя, справді! – посміхалася імператриця іншим разом.

– Та яка від нього користь у поїздці, панночко моя?

– А раптом Петруша по військовій частині мені щось корисне підкаже, – наполягала Єлизавета Петрівна.

– Думаєш, від порад його військових може бути користь, панночко моя?

– Чом би й ні, Олесю?! Він же військовій справі змалку навчений, не те що ти та я…

У відповідь фаворит лише плечима знизував.

– Фіке треба буде також узяти неодмінно! – раптом спохвачувалася государиня.