Розділ «Глава 8 Рай земний»

Наближаючись до Глухова, прокинулися якнайраніше, тому що вирішили прибути туди на самому світанку. Але на землю впав такий густий туман, що рідкий старожил міг пригадати, коли траплялося щось подібне… та й чи траплялося взагалі?! Імператорський кортеж, і без того незграбний, просувався чи не навпомацки.

– Дивна річ, як змінюється навколишній світ залежно від погоди! Дощ робить усе навколо сумним, а туман – казковим… Хіба ж ні, душа моя Олесеньку?..

Туман налаштував імператрицю на ліричний лад. До того ж, вона очікувала, що в тумані кортеж уже неодмінно наштовхнеться на якихось місцевих духів!.. Государиня з цікавістю вдивлялась у вікно дормеза, намагаючись щось розгледіти. Але тут пригріло сонечко, і туман майже миттєво розсіявся, оголивши перед імператрицею криваво-червоні лани.

– Ой, Олесеньку, подивись тільки на це: ціле поле крові!!! – збуджено скрикнула Єлизавета Петрівна.

– Це не кров, моя панночко, це квіти.

– Які такі квіти? їх і видно не було…

– Маки, моя панночко.

І государиня зворушувалася цілим полем червоних маків.

Водночас Софіхен вислуховувала від Петра Федоровича чергову порцію грубої солдатської лайки. На відміну від імператорського екіпажа, де панували мир і любов, обстановка у великокнязівському дормезі звично розжарювалася…

Щоранку навколишня картина змінювалася, немов у казці. Спочатку густий туман топив землю, як тополиний пух. Та ледь пригрівало сонечко, туман безповоротно танув, відкриваючи розкішне буйноцвіття. Яблуні, сливи, вишні нагадували біло-рожеві хмари, що за чиїмось чарівним велінням спустилися на землю. А запаморочливі аромати квітучих садів – хіба ж це не диво?!

Імператриця була в абсолютному захваті.

– Едем, Едем, от ти де!!! – раділа государиня.

Софіхен хотіла, наслідуючи приклад імператриці, окликнути когось із чергових офіцерів, щоб той наламав з дерев квітучих гілок і приніс їй, але цьому романтичному наміру категорично противився Петро Федорович:

– Ах, пані, облиште, прошу: невже вас розчулили білі пелюстки?! Та ще до вечора вони обпадуть, потім згниють і почнуть смердіти, отруюючи повітря! Гілки ж засохнуть, і їх доведеться викинути. Чи ви думаєте, що наші слуги не відшукають достатню кількість хмизу для розпалювання вогнища на черговому постоялому дворі?..

Загалом, кожен поводився в повній відповідності зі своїми схильностями і звичками.

Глухів зустрів імператорський кортеж залпами гарматного салюту і церковними дзвонами. Це зворушило Єлизавету Петрівну до сліз, вона постійно хрестилася й виглядала хоча й виснаженою, зате абсолютно щасливою!

Дорогих гостей відвели до Міністерського будинку, слуг і охорону розквартирували по хатах. Ігноруючи частування, втомлена государиня й її наближені пішли відпочивати.

Наступного ранку на імператрицю очікував ситний сніданок, що її дуже втішило. З приводу приїзду государині в Михайлівській церкві відслужили урочисту літургію. Служба настільки розчулила імператрицю, що вона навіть заплакала.

На виході з церкви святково вдягнена генеральна старшина й депутація найбільш іменитих козаків подали Єлизаветі Петрівні петицію про необхідність поновлення в Украйні гетьманства. Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна пообіцяла розглянути клопотання й задовольнити його найближчим часом. Це спричинило бурю захвату серед присутніх.

Увечері на честь приїзду високих гостей відбулося грандіозне гуляння. Місто сяяло святковими вогнями. На всі площі викотили безліч діжок хмільних напоїв – від легкого хлібного вина й медовухи до пінної сивухи, що спалахувала від найменшої іскри блакитним полум'ям. Кожен, хто підходив до діжок, пив, скільки міг прийняти його організм. Безліч груп троїстих музик грали не те щоб запально, але навіть із якимсь небаченим заповзяттям. Одним словом – балаган!..