Під час довгої подорожі до рідного будинку Олексій особливо милувався своєю панночкою. Щось спалахувало в його душі, немов іскорка полум'я: одночасно запопадливе й непередбачуване, то божевільне, то вкрай романтичне… Його чорні очі в такі моменти вигравали дивовижним, якимсь демонічним вогнем, тож Єлизавета Петрівна навіть знічувалася, смиренно прикривала вічка й, несміливо посунувшись до фаворита, притискалася до нього гарненьким плічком.
Кортеж зустрічали кінні козаки. По черзі міняючи позиції, вони утворювали вздовж дороги суцільні ланцюги почесної варти. Ці перегрупування забавляли імператрицю… зате жахливо дратували Петра Федоровича! Великий князь був не в гуморі із самого початку вояжу бодай через те, що царственна тіточка не дозволила йому взяти в дорогу якусь собачку з його улюбленої зграї хортів. З цього приводу спадкоємець престолу в перший же день поїздки встиг обмінятися набором дошкульних «люб'язностей» зі своєю нареченою. Останнє слово залишилося (як це нерідко траплялося в їхніх стосунках) за Софіхен, що підсумувала крізь зуби: «Вам би все життя тільки із суками справи мати…»
Ясна річ, Петро Федорович перебував у глибокій зневірі. У моменти особливого роздратування він давав вихід нападам люті, тоді Фіке забивалася в куток дормеза й намагалася не слухати просторікувань нареченого. От і зараз після чергової перестановки ланцюгів козацької почесної варти Великий князь заходився бубонити:
– Що ж це таке діється?! Та скільки ж можна гарцювати туди-сюди?! Хіба ж не можна було взяти людей побільше?! Чого вони метушаться цілісінький день?! І що це за постава, що за однострої такі – у кожного свої?! У військах порядок має бути, а не бедлам…
– Та замовкніть вже, будь ласка! – нарешті вигукнула нещасна Софіхен. – Між іншим, ви не один тут перебуваєте.
– Ой, мадам, даруйте – не помітив! – нелюб'язно пробурчав Петро Федорович. – Вас, мабуть, також дратує весь цей балаган. Тож потрібно сказати, щоб…
– Мене дратують ваші крики, пане! Тож будь ласка, негайно стуліть пельку, – Фіке за словом у кишеню не лізла ніколи… тим паче зараз не вважала за необхідне церемонитися!
– Фу, як грубо, пані! Чесно кажучи, мені огидні й ви самі, і ваша нікчемна манера спілкування. Особисто я завжди припускав, що ви через бідність вашої родини виховувалися на вулиці разом із простолюдинами.
– Зате вас, пане, при вашому статку виховували в казармі, – парирувала Софіхен. І доки Петро Федорович сипав добірною солдатською лайкою, якої тільки встиг набратися у військах Фрідріха Великого, подумала: до чого ж наївна тітка її нареченого Єлизавета Петрівна – а ще імператриця!.. Та як можна нормально розмовляти із цим солдафоном?! Із цим!.. Із цим!.. Ні, на першій же зупинці варто попроситися в інший дормез.
Втім, в екіпаж государині й її фаворита войовничо налаштовану Софіхен не пустили.
– Запам'ятай-но от що: ти – майже чоловікова дружина, твоє основне завдання – народити нам спадкоємця. От і звикай потихесеньку до майбутнього чоловіка, пристосовуйся…
І бідолашній Фіке не залишалося нічого іншого, як тільки всю дорогу вислуховувати крики Великого князя й вступати з ним у словесні баталії, коли його поведінка ставала особливо нестерпною. А такі моменти аж ніяк не були рідкістю.
Ще б пак – адже Петра Федоровича з дитинства виховували як спадкоємця шведського престолу, який всіма фібрами душі повинен ненавидіти знахабнілу Росію, що зарвалася, і будь-що домагатися реваншу за поразку в Північній війні. Як раптом доля повернулася так, що замість шведського він тепер готується зійти саме на російський трон!!! Як же можна одразу полюбити цю загадкову грандіозну імперію, якщо в ненависті до неї юний Карл-Петер-Ульріх тільки й черпав сили, годинами виструнчившись на варті?!
Тож напади жовчної ненависті повторювалися із завидною регулярністю, нервуючи Велику княгиню. Софіхен же й без того мучилася дивним спогадом, від якого ніяк не могла відкараскатися. Незабаром після того, як наприкінці літа минулого року імператриця Єлизавета Петрівна особистим посланням сповістила її батьків, що принцеса Софія-Фредеріка-Августа Анхальт-Цербстська визнана гідною найбільшої честі – стати нареченою Великому князеві Петру Федоровичу, спадкоємцеві російського престолу, щасливу обраницю запросив у гості сам Фрідріх Прусський. Зрозуміло, вона поїхала до короля в супроводі матінки, однак у Потсдамі Йоганну-Єлизавету Ґолштин-Ґотторпську одразу ж відокремили від дочки, і весь час візиту стара принцеса провела серед малозначущих персон, розриваючись від нападів ревнощів і цікавості.
Зате Софіхен цілий день перебувала разом із Фрідріхом Прусським і декількома його наближеними. Поки щасливий король демонстрував особисто виконані ескізи майбутнього палацу Сан-Сусі (яким уже тоді пишався), щоб відволікти думки присутніх від Сілезької війни, усе йшло більш-менш гладко. Однак за обідом Його Величність довів, що недарма встиг заслужити прізвисько «короля-філософа», зненацька влаштувавши гості справжній іспит з географії й історії Російської імперії. Софіхен довелося ґрунтовно напружити пам'ять і показати, якими знаннями постачили її вчителі, найняті матінкою. І раптом з'ясувалося, що майбутня Велика княгиня знає, по суті, дуже мало!..
Змусивши гостю не раз почервоніти за своє неуцтво, Фрідріх (під легкі смішки наближених) прочитав коротку лекцію про своє розуміння того, що ж являє собою майбутня вотчина Софіхен. При цьому він акцентував її увагу на Малоросії! Фіке так і не змогла зрозуміти справжнього ставлення Фрідріха до цього краю, який він сприймав чи то як свого потенційного союзника, чи то як супротивника: зі слів Фрідріха випливало, що вже ціле сторіччя Малоросія являє ледь не головне джерело неприємностей і для самої Росії, і для сусідніх держав – Польщі, Османської імперії, Кримського ханства. З усіма цими державами Малоросія то воювала, то мирилася. А коли наступав зовнішній спокій, край розшматовували криваві міжусобиці.
«Послухайте, Софіхен, не можна ж ставитися до обов'язків майбутньої королеви настільки безвідповідально! Ви повинні ясно уявляти собі, із чим зіштовхнетеся в далекій землі, що незабаром стане вашим новим домом. Інакше одного разу ризикуєте посваритися зі своїми майбутніми підданими настільки ж зненацька, як імператор Петро Великий посварився з гетьманом Іваном Мазепою, коли останній змушений був перейти на бік Карла XII під час Північної війни», – мовив наприкінці вченої лекції Фрідріх.
І от згадавши настанови «короля-філософа», Велика княгиня щосили намагалася розглянути у довкіллі бодай щось підозріле…
І чомусь не знаходила!!!
Це ставило Софіхен в абсолютний тупик: невже Фрідріх Прусський настільки помилявся?! А якщо не помилявся – де ж тоді зрадники, бунтівники й інші збурювачі буколічного спокою, що панував скрізь, де проїжджав імператорський кортеж?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 8 Рай земний“ на сторінці 5. Приємного читання.