Розділ «Глава 16 Катастрофа»

– А ти за своїх людисьок ручаєшся?

– Ручаюся головою, Ваша Імператорська Величність! На допиті Мирович анітрохи не збрехав: вони дійсно бачилися в кабачку на Христофоровському острові.

– Хм-м-м… А вимога цих глухівських розумак щодо спадкоємного гетьманства на чолі з родом Розумовських?

– І це зроблено було з подачі Кирила Григоровича. Він же, наскільки можу судити, діяв заради Андрія Кириловича – синка свого улюбленого. Йому ж розраховував і гетьманську владу передати згодом.

– А що тепер – може, все-таки під арешт його? Хоча б для більшого постраху…

– Навіщо ж під арешт? Кирило Григорович – фігура значуща, при вашім сходженні на престол він вас усіляко підтримав. Знову ж таки, всьому сімейству Розумовських покійна імператриця Єлизавета Петрівна протегувала. Тож брати його під арешт небезпечно: багато хто, дуже багато хто не зрозуміє цього!

– Що ж ти пропонуєш?

– Зачекати й подивитися, чим тепер Кирило Григорович займеться, – розважливо мовив начальник Таємної експедиції. – Думаю, на якийсь час він затаїться, можливо, за кордон служити попроситься. Не здивуюсь, якщо в Польщу… а втім, не обов'язково туди.

– Цікаві у тебе думки виникають, Степане Івановичу! Дуже цікаві!..

У спрямованому на Шешковського погляді Катерини Олексіївни читалося явне здивування.

– Я не знаю напевно, тільки припускаю. Але якщо міркувати тверезо, то граф Розумовський зараз дуже злий. Авантюра зі шліссельбурзьким бранцем ганебно зірвалася, гетьманства його позбавили, Генеральні збори в Глухові, звісно ж, буде розпущено найближчим часом. Мимоволі він має зіграти по-крупному! І ставку доведеться робити на якогось дуже сильного зовнішнього союзника – запеклого супротивника Російської імперії: це Польща або Швеція. Польща до нас ближча… Загалом, государине-матінко, думка моя така, що Кирило Григорович ще покаже себе, причому в найближчий час.

– А не боїшся, що він…

– Боятися графа Розумовського не треба: принаймні, я вже знаю, як проти нього грати, щоб обіграти!

– Ти певен?

– Певен, Ваша Імператорська Величність! Судить самі: я ж вчасно проінструктував тюремників Іоанна Антоновича, щоб були як ніколи пильними, а на випадок чого шліссельбурзького бранця взяли б та й умертвили?! Чи не так, государине?

– Ця геніальна ідея належить Паніну, але ти її вчасно реалізував.

– Крім того, я виявив у гарнізоні Шліссельбурзької фортеці певну кількість найбільш неблагонадійних людей і повелів зосередити їх у команді, що охороняла спадкоємця Брауншвейзької династії. Серед них був і цей шахрай Василь Мирович, що насамкінець і вчинив так, як вчинив… точно за планом, наміченим нами для усунення Іоанна Антоновича! Чи не так?

– Так, ти виявився правим і в цьому.

– Чи не я наказав за Кирилом Григоровичем стеження встановити?

– Ти, Степане Івановичу. Твоя заслуга.