TextBook – Облиш компліменти відпускати, Кириле Григоровичу, давай-но сьогодні про справи поговоримо краще.
– Про які справи говорити бажаєте, государине-матінко? – по його тону відчувалося, що Розумовський нашорошився.
– Та хоч би про те, що зараз у Петропавлівській фортеці повинні стратити винуватця «шліссельбурзької безглузді».
Цього… як його?.. Ну от, забула! Чи не нагадаєш, люб'язний Кириле Григоровичу?
– Василя Мировича?
– Саме так – Мировича!
– Але Ваша Імператорська Величність, до чого згадувати про настільки прикре непорозуміння, якщо в ході слідства було беззаперечно доведено, що посилання цього самого Мировича на підбурювання до звільнення Іоанна Антоновича нібито з моєї сторони є суцільною вигадкою?!
Розумовський явно образився, хоча з поваги до государині всіляко стримував це почуття. Змірявши графа оцінюючим поглядом, Катерина Олексіївна зненацька перейшла у наступ:
– Ні, Кириле Григоровичу, помиляєшся ти, ще й як помиляєшся! Згадати про «шліссельбурзьку безглузда» тепер саме час, бо ж Василь Мирович цей самий – він же малорос, а ти в нас – гетьман малоросійський, якщо я тільки не помиляюся.
– Але государине!..
– Он які вірнопіддані виростають на благословенній землі малоросійській?! От, виходить, якою вдячністю ви відповідаєте державі, що прийняла вас у свої обійми?!
– Але матінко, наскільки мені відомо, цей самий Василь Мирович народився ніяк не в Гетьманщині, а в Сибіру! У Тобольську – так би мовити, на місці заслання його батька… То хіба ж він є моїм підданим?
– Наскільки я розумію, Кириле Григоровичу, заперечити тобі більше нема чого, – саркастично посміхнулася Катерина Олексіївна. І оскільки граф замовк, запитала: – А маєток де він мріяв виклопотати? Може, у рідному йому Тобольську?! Або все-таки в Переяславі – у малоросійській землі, де вкорінився його рід?..
Розумовський лише руками розвів.
– Мовчиш, не відповідаєш? І правильно робиш! Тому що знаєш: я повністю права, – мовила імператриця. – А якщо так, то визнай нарешті просту річ: скільки вас, малоросів, пряниками не годуй, ви однаково вовками в ліс дивитесь. Чи не так?!
Останні слова Катерина Олексіївна майже прокричала, точніше кажучи – провищала. Після цього в кабінеті зависла дзвінка тиша.
– І при цьому ви смієте ще чогось вимагати, якихось нових особливих прав для гетьмана й козацької старшини…
– Яких ще прав?! – сіпнувся Розумовський.
– А це ти в Генеральних зборів своїх запитай-но краще! Глухівських розумак усіляких на кшталт Безбородька, Скоропадського, Туманського або хто там ще у тебе сидить… Уяви, нещодавно надіслали категоричну вимогу: встановити монархію на чолі з тобою, Кириле Григоровичу! Та монархію до того ж спадкоємну, зваж на це…
– Ваша Імператорська Величність, але ви, сподіваюся, розумієте, що я тут, власне кажучи, ні до чого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 16 Катастрофа“ на сторінці 2. Приємного читання.