– Та навіщо мені Академія ця здалася?! Навкруги ж заздрісники, наклепницьким вигадкам яких ти віриш більше, ніж моєму слову. От і тут, відчуваю, незабаром розпочнеться. А для мене впасти в немилість в очах монарших…
Різким рухом віяла імператриця немовби обрубала цю жалісливу промову:
– Як я вирішила, так і буде! Не ти, Кириле Григоровичу, імператор російський, але я імператриця! А гетьманом малоросійським тобі відтепер не бувати. Тож буде так, як я сказала: на погане керування Академією наук ніхто не скаржиться, провини на тобі тут ніякої немає – тож керуй і надалі, доки я не позбавлю тебе цієї честі. Що ж до твого маєтку, то не хвилюйся: скривджений не будеш, і замість гетьманства свого спадкоємного одержиш в особисте володіння нові землі та ще й кругленьку суму на додачу. Ну, і ще військовий чин солідний – скажімо, станеш генерал-фельдмаршалом.
– Але як же!
– Та отак, люб'язний мій Кириле Григоровичу! Нема чого Малоросії виділятися своїми порядками з-поміж інших земель імперії.
– А не передумаєте, Ваша Імператорська Величність?
– Не передумаю: вигідно мені це! Чиста я тепер перед усіма – навіть перед людським поголосом.
Зненацька государиня ступнула назустріч Розумовському, звузивши прекрасні очі, криво посміхнулася й зашепотіла ледь чутно:
– Будеш ти у мене, Кирилко, не постраждалим, а навпаки – збагатілим! Я тебе за розвал Гетьманщини твоєї селищами й містами нагородила: отже, купила з усіма тельбухами – от що люди скажуть!.. З іншого боку виходить, що ти малоросійське гетьманство своє на російський фельдмаршальський чин проміняв. А чин військовий той багато до чого зобов'язує: ти, Кирилко, усе зробиш, аби тільки від служби військової ухилитися… І пискнути в мене не посмієш!.. Он воно як, дорогий мій графе!!! Що скажеш тепер, тигре беззубий?!
Розумовський мовчав, тож імператриця презирливо мугикнула:
– Нема чого тобі сказати! Тому забирайся геть, у мене ще безліч інших справ…
Тверезо розсудивши, що сперечатися з государинею даремно (а в глибині душі все ще сподіваючись, що раптом вона візьме та й передумає), Розумовський вийшов. Ледь двері кабінету зачинилися за ним, як Катерина Олексіївна двічі плеснула в долоні й покликала:
– Агов, Степане Івановичу, можеш виходити!
У тім же кутку кабінету, де стояв столик із запискою Теплова, відчинилися потаємні дверцята, що зазвичай геть зливалися зі стіною. Звідти вийшов начальник Таємної експедиції· До нього й було звернене суворе запитання государині:
– Ну, то що ти про все це думаєш, Степане Івановичу?
– А те й думаю, матінко, що хоч який хитрий Кирило Григорович… та анітрохи не хитріший вас!
– Це комплімент такий? – поцікавилася Катерина Олексіївна.
Шешковський мовчки вклонився.
– То як, справді зустрічався Кирило Григорович із бунтівником цим Мировичем?
– Зустрічався. Мої людиськи їх вистежили.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 16 Катастрофа“ на сторінці 6. Приємного читання.