TextBook – А чи не за твоїм напучуванням це зроблено?! А хто, як не ти, привіз до Санкт-Петербурга глухівську депутацію?! Визнаєш за собою таке або знов відхрестишся?
– Государине-матінко, ви не зрозуміли…
– То поясни, будь ласка!
– Охоче! – Розумовський уклонився з найповажнішим виглядом. – Як Божою милістю імператриця російська, ви ніколи не підете проти волі свого народу, чи не так?
– Вірно говориш, Кириле Григоровичу.
– Ну, от і я не можу йти проти волі Генеральних зборів, що втілюють природну волю народу малоросійського, населення Гетьманщини!
– Он як ти вивернув… Хитро, хитро придумано!
Ледь помітно звузивши очі, Катерина Олексіївна загадково посміхнулася.
– Та про які вигадки мова?! – щиро обурився граф. – Якщо Генеральні збори в Глухові ухвалили, що гетьманство має в спадщину передаватися – отже, так тому і бути! І як слуга свого народу, я змушений скоритися даному волевиявленню, тому що…
Відвертий сміх імператриці обірвав його на середині фрази.
– Ах, Кириле Григоровичу, Кириле Григоровичу! Судячи з твоїх слів, ти є найбільш нещасливою в світі людиною, – мовила Катерина Олексіївна, досхочу насміявшись. – То бунтар-шибайголова Василь Мирович оббрехав тебе, то глухівські розумаки примушують до розширення прав твоїх і встановлення спадкоємного гетьманату… І всі або намовляють на гетьмана свого, милістю покійної Єлизавети Петрівни на цю посаду поставленого, або волю твою в баранячий ріг скручують. Але, Кириле Григоровичу, є в моєму розпорядженні ще й інші свідчення твого мудрого правління… Досить цікаві, між іншим!
І пославши вкрай здивованому Розумовському презирливий погляд, Катерина Олексіївна попрямувала в куток кабінету, взяла з невеликого столика кілька аркушів паперу, списаних рівним гарним почерком, і простягнула співрозмовникові з досить бридливим виглядом:
– Ось, помилуйся на звіт про те, як ти управляєшся в переданих тобі землях!
Кирило Григорович прийняв папери з рук государині. То була записка члена Малоросійської колегії Григорія Миколайовича Теплова «Про непорядки, що відбуваються нині від зловживання прав і звичаїв, грамотами підтверджених Малоросії». У міру читання записки під пильним монаршим оком обличчя графа дедалі більше витягалося. На середині документа Розумовський не витримав, руки його опустилися, однак імператриця суворо прикрикнула:
– Ні вже, Кириле Григоровичу, ти до самого кінця, будь ласка, дочитай!
Що тут поробиш?! Довелося підкоритися вищій волі…
– Ну, і що тепер маєш сказати у своє виправдання? – запитала Катерина Олексіївна, коли він перегорнув останню сторінку записки. – Правда тут написана, або це все також суцільні вигадки?
– Неправда від першого до останнього слова! – якомога твердіше мовив гетьман, хоча самовладання давалося йому нелегко: у Розумовського перед внутрішнім поглядом стояли, змінюючи одна іншу, сторінки щойно прочитаної записки, доки їх не застелила вітіювата фраза з фінального розділу:
«Сие суть токмо генерально показанные непорядки в Малороссийском народе; но ежели бы нужда востребовала все сие яснее показать, то надлежит только заглянуть в течение их судовых дел, в произведение государевых повелений и во внутреннюю их собственную экономию; тогда множайшие еще показаться могут…»
Ах, Теплов, Теплов!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 16 Катастрофа“ на сторінці 3. Приємного читання.