TextBook Гад потаєнний – от ти хто після цього…
До дійсності його повернули слова государині, що з удаваним здивуванням мовила:
– Неправда?! Що ж ти верзеш таке, Кириле Григоровичу!..
– Правду, чисту правду, Ваша Імператорська Величність!
– А от це ти облиш.
– Чому ж?!
– Та тому, що якщо Мирович дійсно міг тебе оббрехати, якщо глухівські розумаки справді могли за власним своїм недомислом зажадати перетворення Гетьманщини в спадкоємну монархію, то тут ти… саме ти, Кириле Григоровичу, вже ніяк не відкараскаєшся: усе найретельнішим чином перевірено й перехресно підтверджено.
– Невже все?!
– Кожен з дванадцяти розділів записки, кожне слово, кожна літерка! Вже повір мені, Кириле Григоровичу: якщо я накажу, вірні люди навиворіт вивернуться, а все виконають.
– А часу на цю перевірку скільки було? Коли записка складена?
Не зовсім зрозуміло, для чого Розумовський пішов на ризик, намагаючись уточнити слова розгніваної государині. Швидше за все, він узагалі погано уявляв, що робить. Утім, настільки зухвала витівка зійшла безкарно. Государиня лише зітхнула й мовила:
– Складена записка ця десь два-три роки тому, від сили чотири. Писав Теплов її для Єлизавети Петрівни, однак їй спочатку не надто хотілося в оці складнощі вникати…
Катерина Олексіївна на мить запнулася, немовби зважуючись на щось важливе, далі ж мовила:
– Нема де гріха потаїти: протегувала покійна государиня й чоловікові своєму, і тобі, як брату його любому. Хоча дивуватися нема чому. От і лишилася записка ця під сукном до пори, щоб не бачили люди твоєї ганебної нездатності до керування державою.
Сказавши це, імператриця знову взяла коротку паузу, немовби перевіряючи, чи наважиться Розумовський натякнути на її власних коханців, про яких судачив на дозвіллі весь палац. Однак гетьман мовчав, тому Катерина Олексіївна продовжила в колишньому наступальному тоні:
– А по смерті Єлизавети Петрівни сам знаєш, які бурхливі часи наступили. Зате тепер, коли глухівські розумаки твої, Кириле Григоровичу, заворушилися, мені записку й подали.
– Хто подав записку? – ледь промимрив Розумовський неслухняними губами.
– Не важливо, хто: не твоя ця справа, люб'язний. Важливо, що подали… От я й подумала: дай-но перевірю, чи правду Григорій Миколайович написав – або він, за прикладом бунтівника Мировича, також наклеп на тебе зводить?! Бо сам розумієш: якщо віддавати Малоросію на повне піклування іншому монархові – то вже у добрі руки розумного господаря, що зробиться для своїх підданих надійним щитом від негод і опорою в добрих починаннях. От і перевірили…
Із цими словами імператриця відібрала папери у співрозмовника й повернула на маленький столик. У кабінеті знов запанувала напружена тиша. Першим не витримав Розумовський:
– І що тепер буде?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 16 Катастрофа“ на сторінці 4. Приємного читання.