Розділ «Глава 14 Віщий сон»

– Що ж це діється?! – негайно вибухнула імператриця. – Батечко крутить у Глухові інтрижки з французькими дипломатами, синок у довіру до цесаревича втирається… Який він ще принц крові, що за дурниці?! Він син пастуха – от він хто!..

– Даруйте, государине матінко, однак Кирило Григорович Розумовський зведений був Її Імператорською Величністю Єлизаветою Петрівною в графське достоїнство. Водночас мати Андрія Кириловича – Катерина Іванівна Наришкіна є кревною родичкою покійної імператриці, вона дійсно персона царських кровей…

І розвівши руками, начальник Таємної експедиції констатував:

– Отже, по всьому виходить, що по лінії матінки своєї Андрій Кирилович Розумовський справді може йменуватися на французький манер принцом крові.

– Отакої… Виходить, Андрій Кирилович міг би вважатися одним з кандидатів на мій престол?! – наголосивши на «мій», мовила государиня неслухняними губами.

– Що ви, матінко, Бог з вами! Це надто сильно сказано: Андрій Кирилович Розумовський – та раптом і кандидат на престол Російської імперії?! Хоча, якщо подумати…

Тут Шешковський розсудливо замовк, не ризикнувши продовжити в присутності Катерини Олексіївни крамольну думку – нехай навіть на її особисте прохання!..

– Ти, Степане Івановичу, краще подумай, як із цим боротися, – проскреготала государиня.

– Та з чим боротися, матінко?! – крикнув її співрозмовник з майже щирим обуренням. – Із чим боротися, скажіть!..

– Ці паскуди Розумовські прекрасно ладять з людьми, їх люблять і при дворі, і за його межами! А раптом у Андрія Кириловича прокинуться пов'язані зі сходженням на престол амбіції – що тоді?! Хто його підтримає, хто постане проти – можеш відповісти?!

– Я міг би заспокоїти Вашу Імператорську Величність щодо настільки необгрунтованих побоювань… – почав Шешковський, однак імператриця грубо перервала його короткою фразою:

– Головою відповіси, що Андрій Кирилович ні сном, ні духом про престол мій не думає?!

Співрозмовник тільки крекнув та потилицю почухав.

– Отож бо! Мовчиш, Степане Івановичу, бо не знаєш відповідей не тільки на свої власні запитання, але й на мої також! Он який ти порадник…

– А ви би, государине-матінко, чим фантазувати в отакому похмурому дусі, краще б Святе Письмо почитали, – зненацька запропонував начальник Таємної експедиції.

– Ти про що це?! – здивувалася імператриця.

– Та про житіє царя Давида: розумака був ще той, підступним думкам дуже гідну форму надавав! Почитали би, прикинули, дивись – тут і вихід відшукаєте…

– Ти, Степане Івановичу, говори, та не заговорюйся! Можу ж і покарати, – пригрозила вона.

– Карайте, воля ваша… та тільки послухайте мою пораду: кого ви самі прибрати з очей не в змозі – того випадок прибере. Отой цар Давид чоловіка Вірсавії на війну відправив, той загинув – із царя не спитаєш: війна!.. Наскільки я знаю, Андрій Кирилович Розумовський готується стати флотським офіцером – відправити б його в розпорядження адмірала Спірідонова!

– Ах, он воно як?