TextBook – Доброго ранку, Ваша Імператорська Величність. Як спалося?
– Не спалося мені, Микито Івановичу, голова справами державними забита була… – на ходу збрехала імператриця. Дійсно, не розповідати ж Паніну про дурне сновидіння?
– Ох, государине-матінко, і вся ви у справах, вся в турботах…
– А тебе що привело до мене в настільки ранній час?
– Думав я вчора, матінко, про Павла Петровича: щось неспокійний він, у всьому нервозність виявляє! Боюся, зірветься й наробить лиха…
– Чи він, часом, не про владу думає? – нашорошилася Катерина Олексіївна і схвильовано заходилася крутити в руках черговий нерозпечатаний пакет. – Може, замишляє щось проти мене?
– Що ви, матінко, Господь із вами! – Панін навіть руками замахав і скроїв таку мармизу, немовби побачив перед собою якусь капосну штуку. – Великий князь боїться бути вбитим, тільки й усього!
– Що ти таке кажеш, Микито Івановичу?! Особисто мені про це нічого невідомо…
– Та просто його високість замкнулися в собі й нікому таємниці цієї не довіряють… Ні Вашій Імператорській Величності, ні навіть мені – хоч я стільки часу проводив з Павлом Петровичем і проводжу надалі.
– Звідки ж ти довідався про це?
– Агенти Шешковського доповіли, що днями Великий князь бесіду вів про отруєння й інші мерзоти з Андрієм Розумовським…
– Що-о-о?!
– Андрій же Кирилович у відповідь про всілякі інтриги доповідав, що при французькому дворі затіваються… Якщо Вашій Імператорській Величності буде завгодно, я накажу Степанові Івановичу, щоб вам докладний звіт про розмову занесли.
Катерина Олексіївна з роздратуванням відкинула нерозкритий пакет, що дотепер вертіла в руках.
– Звіт, звіт… – нервово мовила вона. – Звіт нехай занесе, це зрозуміло… А от що нам з Павлом Петровичем робити, підкажи мені, наймиліший Микито Івановичу?
– А ви б, матінко-государине, його відволікли… Відправте Великого князя в Європу, наприклад. Нехай розвіється…
– Ні, Микито Івановичу, дякую за таку пораду – але тільки не в Європу!
– Чому ж, матінко?..
– Не можна Павлові Петровичу в Європу: він до кумира свого – до Фрідріха Прусського поїде. От розтлумач-но краще, Микито Івановичу, чому так стається?! Всі Фрідріха поважають – і друзі, й вороги. Він начебто й літами не старий, а вже Великий! Фрідріх Великий!!! А держава в нього – смішно сказати, два дні ходу від краю до краю…
– Ваша Імператорська Величність!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 14 Віщий сон“ на сторінці 2. Приємного читання.