– І де там Теплов?! Я ж просила Степана Івановича…
– За Тепловим, Ваша Імператорська Величність, уже послали.
– Ну, тоді давай нову каву… або як там казала покійна імператриця – «кофею»! Давай, давай, ворушися, ледарю!!!
За чверть години Теплов сидів напроти імператриці, що маленькими ковточками потягувала свіжозаварений ароматний напій.
– А розкажи-но мені, люб'язний Григорію Миколайовичу, що там діється в Батурині? – немовби знехотя поцікавилася государиня. – Тільки правду кажи, друже люб'язний, нічого не приховуй!
– Та нічого такого особливого не відбувається, – мовив Теплов не надто впевнено і про всяк випадок додав: – Начебто…
– Кажуть, у Батурин іноземці зачастили… Це правда?
– Так, государине-матінко, правда: Кирило Григорович архітекторів не тільки наших запрошує, але також з-за кордону виписує.
– Навіщо?
– Батурин хоче відбудувати так, щоб з достоїнством усе це виглядало! А от нещодавно два французи-садівники приїхали: Кирило Григорович парк хоче розбити, щоб як у Версалі… От і радився з ними.
– А юристів з істориками навіщо запрошує? Невже вони також на відновленні Батурина зайняті?
Сказавши це, імператриця криво посміхнулася.
– Оскільки Батурин був зруйнований ясновельможним князем Меншиковим досить давно, знавці історичної науки були запрошені для дослідження старожитностей, знайдених при відбудові.
– А юристи?..
– Будь-яка справа, особливо грошова, вимагає підписання всіляких угод. І взагалі… – Теплов зробив у повітрі невиразний жест пальцями, немовби крутив щось невидиме.
– Ах, Григорію Миколайовичу, Григорію Миколайовичу! – зітхнула государиня. – Навіщо вигороджуєш Кирила Григоровича, за які такі заслуги?! Він же тебе підводив повсякчас, хіба ні?..
Теплов скрипнув зубами… але промовчав. Відзначивши про себе його реакцію, Катерина Олексіївна продовжила:
– От, між іншим, секретар твій Мишаня донос склав, де виклав свою точку зору…
– Мишаня цей – шахрай і пройдисвіт, яких ще пошукати треба!!! – крізь стиснуті зуби процідив Теплов презирливо. – Особисто я б давно вигнав його куди подалі, та Кирило Григорович милує його й щоразу відговорює мене від такого наміру.
– Із чого б це, дозволь довідатися?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 14 Віщий сон“ на сторінці 9. Приємного читання.