TextBook – Пане гетьмане, будь ласка, прокиньтеся і ширше відкрийте очі: ваша матінка робить бозна-що!!! Прошу дати спокій моїй нещасній Настасії, самому особисто розібратися в усьому і припинити неподобство!
Катерина Іванівна вилетіла з кабінету, голосно грюкнувши дверима.
Отакої, подумав Кирило Григорович, може, справді було помилкою запросити сюди матінку?.. Минуло лише пару днів, а його лагідна жіночка перетворилася на справжню фурію! Але в чім же річ?! Бідолашна матінка робить усе можливе, щоб сподобатися невістці. Як жінка практична, вона перемінила ледачу й неповоротку петербурзьку прислугу, що тільки проїдає їхні гроші. Тепер от Катерині допомогла з прибиранням – що ж їй ще треба?!
Ох, недарма кажуть, що невістка і свекруха в одному будинку не уживуться!..
Ох, ці вже жіночі ревнощі…
Ледь гетьман довів роздуми до цього місця, як у двері тихенько постукали, у кабінет зазирнула одна з «сиріток» і сором'язливо мовила:
– Матінка-графиня просить дозволу ввійти до пана графа. Можна?..
– Як же ж неможна?! Обов'язково проси!
Ну от: Катенька говорить, що ці нещасні дівчата нахабні й грубі. Все навпаки: з незрозумілої причини шляхетна пані перетворилася зі смиренної ласкавої жіночки на дику вовчицю…
У кімнату невпевнено ввійшла заплакана матінка.
– Синку, – почала графиня, – а жіночка твоя справді кровей царських?
– Зрозуміло, матінка, зрозуміло! Наришкіни – найшляхетніший князівський рід у всій імперії… А в чому річ?
– Занадто Катерина дріб'язкова й скаредна! Кричить, немов остання селянка на базарі. І скривдила вона мене дуже: я ж хочу як краще – труджуся як бджола, для тебе, Кирилко, кожну копійку заощаджую. А що тобі за прислугу підсунули?! Ой, Кирилко, кинув би ти її! А хочеш, я перед государинею імператрицею поклопочуся – і тоді ми твою Катерину в монастир запроторимо?! А тобі, Кирилко, вмить нову наречену знайдемо – крашу цієї! До того ж, дивлюся, якась вона худа й бліда: може, сухотна? І до всього іншого, ненавидить мене – а за що?!
– Я і сам нічогісінько зрозуміти не можу, матінко. Не знаю, що з Катенькою сталося – але її начебто підмінили, слово честі!
– Я тут вирішила речі коштовні в скрині поховати – так немає ж у вас скринь у достатній кількості!.. – продовжувала в тім же дусі Наталя Дем'янівна. – Довелося у вузли зав'язати, у кімнати порожні забрати й на замок закрити. Чи вірно я зробила, синку?
– Ну, забрали, то й забрали, – машинально повторив Кирило Григорович, усе ще перебуваючи під ураженням від витівок дружини. Як вона могла скривдити добру матінку?!
– От і я кажу – під замок… А речей, речей у жіночки твоєї – сила-силенна! Напевно, багато років збирала. Та було б що збирати: речі всі як одна нікчемні, зношені, тонкі, їх надягнути – ганьба суцільна… От я одежку стару сиріткам і віддала, щоб носили або на ганчірки пустили. Не пропадати ж добру, так?
– Так, мамо! Не розумію я вас, жінок: спочатку збираєте мотлох роками, а як інші забрали – то і край… А де ти їх взяла, до речі?
– У ящиках у дружини твоєї й взяла. Великі такі ящики, а речі там навіть не складені були, а на ціпках отаких хитрих розвішані. Коли їх знімали з ціпків, частина речей від старості порвалася – такі от тонкі та ветхі! А Катерина як у ящик цей полізла, так одразу заголосила, залаялася, то Париж якийсь, то Рим згадувала, то в істериці билася, то затихала. Що з нею таке? Не зрозумію!..
Очманіла думка майнула раптом в голові в Кирила Григоровича, і він поцікавився:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12 «Гетьман у спідниці»“ на сторінці 6. Приємного читання.