Розділ «Глава 12 «Гетьман у спідниці»»

– То ви, матінко, в якому ящику дивилися? Поясніть, бо я не зрозумів.

– У великому такому, безглуздому, дивно поставленому, що у кімнаті в Катерини твоєї. Тут ще дівка її – ця ледарка Настасія як заволає: мовляв, не дам речі барині моєї брати! Довелося їй шмаганням пригрозити, щоб не суперечила… Правильно?

Тільки тепер до Кирила Григоровича дійшло, що ж насправді сталося в їхньому будинку.

– А чи ви, матінко, багато речей звідти взяли?

– Ой, Кирилко, зовсім небагато! Може, половину, а може, і менше половини. Я й обувку теж звідти брала, тільки от розміром мала обувка ця: жодній з моїх сиріток не підійшла… То ми назад усе поскладали. Напевно, дружина твоя дитячу обувку свою дотепер зберігає.

От біда, подумав Кирило Григорович. Через непорозуміння матінка перевела половину дорогих, просто безцінних туалетів Катерини Іванівни! Але ж Катенька їх місяцями чекала, із самого Парижа та з Рима виписувала… От біда! Добре хоч взуття недоторканим залишилось.

Але ненавмисно ж матінка це зробила?! Вона ж від чистого серця допомогти невістці намагалася…

– Ви от що, матінко: більше в кімнату Катерини Іванівни не заходьте й, заради всього святого, не прибирайте там! І взагалі, речей її не чіпайте. Добре?

– Добре, синку! Не стану більше там прибирати, нехай хоч мохом усе поросте! І речей її ношених не чіпатиму: ніякого задоволення немає мені від цих зойків так голосінь, немов за небіжчиком… І взагалі, Кирилко, я з нею бачитися не бажаю – ти вже вибач свою матінку за слова такі! Палац у вас, слава Богові, великий, місця всім вистачить, щоб віч-на-віч не зіштовхуватися ні вранці, ні ввечері.

– От і добре.

Побажавши синові добраніч, Наталя Дем'янівна пішла геть. А Кирило Григорович зрозумів, що сьогодні краще відсидітися в кабінеті, нічого не роблячи, аби тільки не вислуховувати чергової порції докорів за так зване «генеральне прибирання» від розгніваної дружини.

Наступні три дні матінка поводилася тихо, а на четвертий вирішила на стайні лад навести. Катерина Іванівна весь цей час із чоловіком не розмовляла, до їдальні не виходила, пославшись на хворобу.

Наступного тижня гетьман вирішив з'їздити до Батурина: треба було перевірити, як там справи з будівництвом?.. За чверть години після відданого розпорядження карету чомусь усе ще не подали. Кирило Григорович послав козачка Грицька довідатися, у чому справа. Грицько збігав на стайню й доповів, що карета, виявляється, зламалася, а ремонт попереду серйозний.

Ну що ж, подумав гетьман, от і добре, що матінка за наведення порядку на стайні взялася: виявляється, карета зламалася – а розпорядитися щодо лагодження нема кому!..

Оскільки поїздка до Батурина відкладалася, Кирило Григорович відправився попрацювати в кабінет. Проходячи через головну залу, звернув увагу, що подарований самою государинею імператрицею годинник з купідонами зник з коминкової полиці.

– Де годинник? – запитав у дебелої «сирітки», що вправно клацала горіхи в кутку зали. На що одержав загадкову відповідь:

– У сховищі.

Оце вже край, подумав Кирило Григорович, зовсім некерованою стала його Катенька, якщо від матінки речі ховає в якесь там «сховище». Треба буде з дружиною серйозно поговорити…

Тільки-но встиг подумати про це, як з дитячої долинув несамовитий жіночий лемент. Поспішивши туди, Кирило Григорович став мимовільним свідком того, як матінка звільнила від виконання обов'язків годувальницю свого наймолодшого онучка Андрійка – Лізоньку.

– Жени ти її до чорта лисого, Кирилко: у цієї дурепи молока нема, а я не хочу, щоб мій малюсінький онучок голодним залишився! – цим розпачливим криком Наталя Дем'янівна зустріла сина.