Розділ «Глава 12 «Гетьман у спідниці»»

– Як вам буде завгодно, люба!..

Одразу ж після сніданку всі «сирітки» були вигнані з території пані гетьманші, а старі слуги й служниці повернуті зі стайні. У палаці був наведений лад, постілки прибрані, килими знов розстелені, гобелени розвішані, статуетки, годинники, вазочки й інші приємні дріб'язки, що вціліли після «зберігання» в клумаках, розставлені по місцях. Двері в дитячій відремонтовані, безмірно щаслива Лізонька беззастережно відновлена в правах.

Життя потихеньку налагоджувалося. Матінка тиждень не потрапляла Кирилові Григоровичу на очі, потім вирішила приготувати вареники й відправилась на кухню. Вона думала, що невістка підніме галас, однак Катерина Іванівна не тільки змовчала, але й наказала облаштувати другу кухню – спеціально для свекрухи. Довідавшись про це, Кирило Григорович вийшов на половину дружини й висловив глибоку повагу її дипломатичним талантам.

Теплов, як голова гетьманської канцелярії, постійно висував нові ідеї й проекти, просив, благав, вимагав, щоб гетьман зайнявся насущними проблемами своєї держави, а не лише сім'ї. Посилаючись на зайнятість, Кирило Григорович відкладав розгляд його ідей і пропозицій…

Але якось після рішучої й особливо наполегливої бесіди з Тепловим усе-таки вирішив здійснити вояж до Батурина, Стародуба, Чернігова і Києва, щоб наочно переконатися, які проблеми необхідно вирішити насамперед. Окрім Теплова, гетьман наказав узяти із собою генерального осавула Якубовича й генерального писаря Безбородька.

Велено було подати карету, яку обіцяли відремонтувати. І, зрозуміло, усе повторилося: у призначену для відправки годину екіпаж не подали, тоді збігавши на стайню, козачок Грицько знов доповів, що карета як і раніше потребує ремонту!!!

Тепер на стайню відправився особисто Розумовський, та ще й у супроводі Теплова… і застав там потворну сцену: у запаскуджених стійлах жалібно іржали худі, змарнілі коні, прекрасна дорожня карета гетьмана стояла цілою й неушкодженою. Зате численні родичі, привезені сюди Наталею Дем'янівною преспокійно різалися в карти!..

– Оце так! І довго нам ще чекати?! – проскреготав розлючений Кирило Григорович.

– Зараз, зараз, Кирюнько! – відповів один з ледарів, не відриваючись від свого мерзенного заняття. – Не бачиш хіба, що у нас тут гра в самому розпалі?! Піди поки що у своїх справах, небоже, почекай трохи, а ми дограємо! У мене саме масть пішла.

Розгубившись від нахабності дядьків, Кирило Григорович остовпів… Тоді зблідлий від гніву Теплов спокійно підійшов до гравців і зі словами:

– Правда ваша, не потрібно квапитися, – перекинув стіл разом з картами й купками монет. Конюхи підхопилися, миттю второпавши, що їхній племінник Кирюнька нині не хто інший, як ясновельможний пан гетьман… Але було вже запізно.

– Зараз ви, шельми, одержите належну кожному платню від мене особисто.

Теплов підібрав канчука, що валявся неподалік…

Колишніх конюхів довелося повертати аж із Санкт-Петербурга: туди вони відправилися, як виявилося, за особистим наказом завбачливої Наталі Дем'янівни. Справа була не така вже проста, однак Теплов усе залагодив. Доки не повернули старих конюхів, поїздку знов відклали. Тим часом гетьманську стайню вичистили, а охлялих коней посилено відгодовували.

Коли все остаточно повернулося в норму, графиня й статс-дама Наталя Дем'янівна (яку двірня тепер іменувала позаочі «гетьманом у спідниці») також виявила бажання відправитися у вояж разом із сином. Почувши це, Кирило Григорович лише зубами заскреготав… але відмовити улюбленій матусі не насмілився. Під час поїздки Розумиха не втрачала жодної можливості випросити у гетьмана нові маєтки для дочок (все ж таки його рідні сестри!) і посади для їхніх чоловіків.

Зрештою, гетьманові це набридло, вони розсварилися. Тоді матінка повернулася до своєї рідної Адамівки, де переймалась, переважно, двома справами: по-перше, перейменуванням цього селища на Олексіївщину – на честь старшого синочка (хоч і не гетьмана, проте все ж таки фаворита самої государині імператриці!), по-друге – спорудженням пишної церкви на спомин покійного чоловіка Григорія Розума (для чого перед від'їздом вибила у Кирила кругленьку суму, і все золотими рубликами).

Мир запанував у глухівській резиденції. Життя вирувало. Укази, розпорядження гетьман формулював у стилі Єлизавети: «Ми наказуємо…»

Наслідуючи Санкт-Петербургу, Кирило Григорович влаштовував бали, маскаради, дивовижні феєрверки, привчаючи місцеве населення жити зі столичним розмахом. Він виписував купу російських, німецьких, французьких, італійських, польських газет, вів велике особисте листування з друзями та знайомими, завів чималу бібліотеку.

При дворі гетьман утримував штат капельмейстерів і трупу акторів, які грали пасторалі, комедії Мольєра, трагедії Есхіла й Шекспіра. У Глухові було відкрито безліч музичних і співочих шкіл, училищ, пансіонатів. Найбільш талановиті учні відряджалися в петербурзькі імператорські придворні капели, опери, театри.

У поїздках гетьмана незмінно супроводжувала особиста кінна охорона, іменована «командою надвірної корогви». Дичину й рибу до гетьманського столу постачав цілий штат пташників, рибалок і стрільців.