Розділ «Глава 12 «Гетьман у спідниці»»

– Катерино Іванівно, чого ж ви чекаєте?! Відкрийте швидше двері!!! – крикнув у розпачі Розумовський.

– Я не можу цього зробити, тому що за наказом вашої, пане гетьмане, матінки ця мерзотниця Ганна защипується зсередини. Ми іноді годинами стукаємо, щоб розбудити годувальницю.

– А що за мужик там хропе?!

– А це, пане гетьмане, і не мужик зовсім! Це Ганна, вона засинає й своїм хропінням лякає дитинча. Між іншим – вашого синочка!

– Не може бути! – роздратовано відповів Кирило Григорович. А втім, якби все виявилося саме так, він би, здається, не здивувався… У всякому разі, потрібно потрапити досередини.

Гетьман зробив жінкам знак відійти й одним ударом плеча з розбігу вибив двері. У дитячій їхнім поглядам відкрилася потворна картина: немовля вивернулося з пелюшок, уже доповзло до краю ліжка й неодмінно впало б на підлогу, якби Лізонька, що вбігла слідом за гетьманом, спритно не підхопила б його. При цьому Ганна, незважаючи на шум виламаних дверей, продовжувала спокійно спати, розпластавшись на ліжку на весь зріст, закинувши голову й широко роззявивши рота! До того ж оглушливо, зовсім по-мужицьки хропіла.

Опинившись на руках у Лізоньки, дитинча миттю заспокоїлося.

– Ой, та він же весь мокренький, от і прокинувся, а потім налякався… Нещасний!.. – запричитала відставна годувальниця, ніжно притискаючи замерзле немовля до себе.

Розлючений Кирило Григорович розштовхав Ганну. Ледь розплющивши очі, та голосно гаркнула:

– Чого треба? А ну забирайтеся звідси!!! Я от зараз Наталю Дем'янівну покличу – усім вам батогів вистачить…

– Це тобі батогів не минути, мерзотнице!!! – рикнув Кирило Григорович.

– Ой, пане, ой, не впізнала! Пробачте великодушно, – і Ганна гримнулася на коліна. – Я не висипаюся, бо дитина дуже вже неспокійна попалася.

Втім, Кирило Григорович був невблаганний:

– Геть звідси!!! Щоб ранком духу твого в Глухові не було, інакше нарікай на себе: зашмагаю, шельмо!!!

Ганна прожогом кинулася коридором на половину прислуги. Лізонька вже встигла переповити немовля й тепер, улаштувавшись у широкому кріслі, колисала його. Спостерігаючи за цією ідилічною сценою, Катерина Іванівна розридалася. Кирилові Григоровичу стало шкода дружину, він підійшов до неї й міцно обійняв. Вона пригорнулася до чоловіка, тремтячи від пережитого. Спонукуваний припливом ніжності, гетьман підхопив її на руки й відніс в опочивальню, начебто маленьку.

Ранком пара Розумовських мирно снідала. Віддано вдивляючись в очі дружині, Кирило Григорович запитав:

– Чого бажає моя ненаглядна?

– Ненаглядна бажає, щоб усе було по-старому.

– Командуйте, моя володарко!

– Сьогодні повертаю всі свої колишні порядки.