TextBook Ні, либонь, пан гетьман не заспокоїться, доки не змусить колезького радника особисто оцінити всенародний вибух захвату із приводу їхнього прибуття! Що ж, доведеться коритися…
Дещо замруживши очі, щоб їх не запорошила одразу ж дорожня курява, Теплов у свою чергу висунувся з віконця карети. О-о-о, що там коїлося: ошатно виряджені радісні люди на обох узбіччях посипаної живими квітами дороги, дивовижної довжини обоз зі ста двадцяти п'яти возів позаду їхньої карети, супроводжуваний скороходами й затиснутий з обох боків почесним ескортом із шести тисяч козаків, десь удалині гримотять гармати, ляскають мушкети, запекло гупають литаври, безпосередньо перед каретою рухається цілий оркестр, награваючи бравурний марш, якийсь дикунський і неприборканий, як і весь цей козацький край… А в авангарді довжелезної колони – ще одна карета, у якій генеральний писар Андрій Безбородько везе гетьманські клейноди й грамоту государині імператриці про поновлення гетьманства.
Приголомшений, засліплений, запилений колезький радник повернувся на своє сидіння й вимовив, відхекуючись:
– Подивився, Кирило Григорович…
– Ну, і як тобі?
– Прекрасно!
– Е-е-ет, що там твоє «прекрасно»?! Дивовижно – от як це називається!
Теплов подивився на сяючого Розумовського, через силу змусив себе посміхнутися й дипломатично погодився:
– Так-так, зрозуміло, все дивовижно. Інакше не скажеш.
– Отож, Григорію Миколайовичу! Бач, і ти вже починаєш розуміти принадності життя нашого древнього славетного краю!
Прорікши цю тираду, гетьман заходився просторікувати щодо того, що непогано б наказати трупі кріпосних акторів, що їхали в обозі серед іншої прислуги, після прибуття до Глухова розіграти в особах пасторальну ідилію «Полідор», написану спеціально на його честь академіком Михайлом Ломоносовим.
– «Верхи Парнасски, расцветайте! Красуйтесь, Днепрские струи!..» – як гарно звучить, а?! Ти не вважаєш, Григорію Миколайовичу, що наш Михайло Васильович у цьому творі перевершив самого себе?!
– Ну так, зрозуміло, стрибнув вище голови наш Михайло Васильович, аякже, – покірно погодився колезький радник. І щоб не розлютитися остаточно, заходився прикидати подумки, скільки казенних рубликів сріблом одержав Ломоносов за свій хвалебний витвір. Коли ж і ці підрахунки набридли, Теплов почав останню розпачливу спробу перевести бесіду в потрібне йому русло:
– Послухай-но, Кириле Григоровичу, от ти тільки що сказав про всенародну радість…
– Так-так, звісно ж! Подивись, як народ радіє своєму гетьманові… Ти бачив, Григорію Миколайовичу?! Бачив, а?!
– Бачив, бачив уже, – меланхолійно мовив Теплов, водночас намагаючись не дати Розумовському знову висунутися з вікна карети. – І ти бачив. Ми обидва бачили загальне торжество.
– Але ж я залишав цей Богом благословенний край простим пастушком. Пастушком, Григорію Миколайовичу – ти пам'ятаєш?..
– Аякже, пам'ятаю, пам'ятаю, як ти вперше до Санкт-Петербурга прибув. Я тебе тоді разом із братом твоїм зустрічав.
– От-от! А тепер я вертаюся додому гетьманом!!! Гетьманом – ти розумієш, Григорію Миколайовичу?! І всього за кілька років…
– Розумію, Кириле Григоровичу, дуже добре розумію. Проте, я про інше поговорити хотів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12 «Гетьман у спідниці»“ на сторінці 3. Приємного читання.