TextBook – Ні, Григорію Миколайовичу, ти тільки поглянь, що діється!
Втім, побачивши цілковиту байдужість Теплова, Кирило Григорович Розумовський розчаровано махнув рукою, промимрив: «А-а-а, ти не розумієш!..» – потім висунувся по пояс із вікна карети й заходився махати ошатним юрбам, що вишикувались по обидва боки дороги.
«Його сіятельству ясновельможному гетьману вже двадцять три роки, але поводиться він, немов дитя мале», – з явним невдоволенням подумав колезький радник, потім відкинувся на подушки, прикрив повіки й почав згадувати, яким був у віці свого супутника, чого досягнув і чого мріяв досягти.
Головна відмінність між ними у тім, що бідолашному товмачеві при Академії наук довелося пробиватися в житті самому, без будь-чиєї допомоги й заступництва, хіба що принагідно спираючись на добру пораду отця Феодора або приймаючи щиросерде пещення Гафії.
Зате милістю Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни всі земні блага падають на Кирилка Розумовського немовби з неба: в такому юному віці колись скромний, навіть сором'язливий, але дуже працелюбний підліток став уже не просто графом і офіційним керівником імператорської Академії наук, що одержав освіту за кордоном (хоч і досить поверхневу) – він володар Гетьманщини (а це звання прирівнюється до фельдмаршальського чину з усіма додатками), дуже вигідно одружений, усіма шанований…
Щастить же декому!..
– Ах, Григорію Миколайовичу, і чом ти такий нудний?! Чим тобі моє товариство не подобається?
Насолодившись радістю зустрічаючих, Розумовський знову втиснувся в карету й тепер сидів навпроти замисленого попутника, самовдоволений і самозакоханий. І що йому відповідати, цікаво?..
– З чого це ти вирішив, Кирило Григорович, начебто твоє товариство мені не до душі? – спокійно мовив колезький радник. – Якби так, я б, імовірно, не просився до тебе в карету.
– Маєш рацію! – миролюбно погодився гетьман. – Вибач мене на радощах, дорогий Григорію Миколайовичу. Я, імовірно, сьогодні нестерпний… але це від радості, повір, винятково від радості!
– Чому ж не повірити? Вірю охоче! – погодився Теплов.
– Радість яка, дорогий Григорію Миколайовичу: моя Украйна нарешті одержує назад традицію, освячену століттями – живого гетьмана в моїй особі!!!
– Так-так, я розумію…
– Ні, не розумієш! І не зрозумієш, якщо зараз же не визирнеш назовні!
Теплов щосили стримався, щоб не розлютитися. Вже одинадцять днів минуло, як вони відбули з Москви, і чим ближче до Глухова під'їжджали, тим оглушливіше радів народ. Тепер крики підсилилися настільки, що їх не заглушали навіть розкидані по сидіннях карети атласні подушки, скільки не притискай їх до вух.
А тим часом, не все йшло настільки гладко, як хотілось би. Приміром, Теплов наполіг на тому, щоб новоспечений гетьман подав на ім'я імператриці прохання – передати з Колегії іноземних справ жалувану царську грамоту Скоропадському, підписану Петром І. Він же присягав дотримуватись умов керування Гетьманщиною, викладених у цій грамоті…
але сам документ йому ніхто не передав, не показав навіть!!! Загалом, прохання залишилося без відповіді.
У чім тут річ?! Що написано в цій грамоті, чого не мав бачити ні Розумовський, ані хтось із його наближених?! І взагалі, навіщо імператриці гранично підсилювати автономію Гетьманщини, водночас поставивши управляти нею, м'яко кажучи, досить посереднього правителя – Кирилка Розумовського?! Що затіває государиня?! Григорій Миколайович губився в здогадах…
А тут ще цей молодий дурник веселиться бурхливо, як той собака, що вперше після багатомісячного утримування в хазяйських покоях опинився на сонячному заливному лузі, серед буйства розкішної природи. Ну, радіє народ його приїзду – ну і що такого?!
– Ой, Григорію Миколайовичу, ой, багато втрачаєш! Виглянь же, нарешті, з карети, зроби ласку…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12 «Гетьман у спідниці»“ на сторінці 2. Приємного читання.